Третьокурсник Вінницького національного медичного університету імені Миколи Пирогова Роман Бенцак після першого року навчання у виші добровільно поїхав Схід. Тоді йому було 19 років. Зараз хлопець після кількох ротацій на війну продовжує навчання на лікувальній справі у медунівері, а кореспонденту Vlasno.info розповів, як працювалося на передовій та про заплановані у Вінниці медичні курси для цивільного населення.
Перший досвід військового медика – у вінницькому шпиталі
У 2014 році в АТО катастрофічно не вистачало медиків. Під час чергових загострень на фронті (бої за Донецький аеропорт, Дебальцеве) у військовий шпиталь у Вінницю доставляли чимало поранених. Там Роман і розпочав працювати із пораненими — потрібна була допомога.
– Там, власне, і набив руку на капельницях, навчився ставити катетери тощо. Чимало доводилося допомогати медичному персоналу. Ті чергування у госпіталі — то і була справжня «учебка», – пригадує Роман.
Навчали хлопця тактичній медицині в організаціях "Медсанбат", "Білі берети", "Захист Патріотів".
– У 2015-му було мало інструкторів, які би проводили заняття із основ виживання. Солдати розуміють, що треба вміти рятувати бійця, коли бачать перших поранених, коли втрачають своїх побратимів на фронті. А в момент, коли людина стоїть на ВОП-і – її ніхто вчити вже не буде, там стоїть буквально кілька людей, і якщо у когось будуть поранення – вони мають вміти рятувати одне одного. У навчальних центрах до медицини ставляться, на жаль, недбало.

Перші поїздки — на "нуль"
У липні 2015-го була перша ротація у складі 65 військового мобільного госпіталю. Інші поїздки — у складі евакуаційної медичної служби "ASAP RESCUE". Працювали біля Майорська, Зайцевого, на Дебальцівському напрямку та Світлодарській дузі.
– Перша поїздка на Схід наближалася поступово. Було страшно, а потім – хоч до чорта на ріжки. Найважче переступити поріг і поїхати туди вперше. Можна пройти купу тренінгів, всіляких стрес-тестів, але коли бачиш першого 200-го, то все залежить від власних зусиль та стійкої психіки, – пригадує Роман. – Ні мама, ні тато не знали, де я. Батьки думали, що їхній син під Києвом на базі відпочинку фельдшером працює.
Завдання мобільної групи — евакуювати пораненого із безпосереднього місця обстрілів до найближчої лікарні. Якщо їхати вночі — то прийнято не вмикати фари, аби не світитися перед ворогом.
– Ми знали дорогу, але можна було влетіти на шаленій швидкості у "пірамідки" чи "їжаки" на блокпостах. Це як російська рулетка – пощастить чи не пощастить. Різкий поворот чи зліт в кювет – і все могло завершитися фатально. Але ми знали, що на нас чекає поранений боєць та не мали права на помилку.

Було за час ротацій і кілька неприємних вчинків від місцевих мешканців.
– Їдемо Артемівськом (тепер — Бахмут) із сиреною на виїзд, а нас місцевий підрізає. Неприємно було. Але допомагали і тамтешнім мешканцям , які залишалися у своїх домівках, мали проблеми зі здоров"ям, потрібна була меддопомога – везли до лікарні, – пригадує Роман.
"Залишається провина, коли не врятував життя"
Один із вінницьких бійців, з яким у 2016 році попрощалася Вінниччина, загинув на руках у Романа. То була в Зайцевому. Прилетіла 120-міліметрова міна.
– Тоді нас підняли посеред ночі. Пам'ятаю одягав бронежилет, а серце, здавалося, із грудей вискочить. Адреналін поєднувався із диким тваринним страхом. Посеред шляху зустріли машину із пораненим. У нього була агонія, очі закочувалися. Ми поставили капельницю, але він підсвідомо вирвав катетер. І загинув.
Роман каже, що не запам'ятовує тих, кого врятував, а обличчя тих, кого не зміг врятувати.
– Але насправді пам'ятаю кожного. Хоча ніколи не кажу, що я врятував життя. Я просто виконував свій обов'язок, роботу. Розвідники роблять роботу, артилеристи, і я теж робив. Назавжди залишається провина, коли не врятував життя, хоча і усвідомлюєш і бачиш на власні очі, що там була травма, несумісна із життям. Але вина залишається.

Сертифікований інструктор тактичної медицини готує серію тренінгів
Роман — сертифікований інструктор тактичної медицини, а здобутий досвід важливо передавати. Тому після новорічних свят Роман планує провести серію тренінгів у Вінниці щодо базової підтримки життя у побутових випадках: якщо хтось захлинувся водою чи подавився їжею, як спинити кров, що робити, якщо на твоїх очах авто збило пішохода, як правильно викликати "швидку" тощо.
– Якщо на вулиці комусь стане зле – то всі стануть фоткати, але рідко хто кинеться рятувати людині життя, бо не мають уявлення, як це робиться. Я люблю свою роботу, хочу нею займатися та передавати досвід, здобутий там, бо його не купиш ні за які гроші та не навчишся у книгах чи аудиторіях.
А поки Роман пише наукову працю на тему "Гостра реакція на бойовий стрес". Левова частка роботи буде описана із пережитого та побаченого на власні очі.
Фото надані Романом Бенцаком
Додати коментар
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter