Третьокурсник Вінницького національного медичного університету імені Миколи Пирогова Роман Бенцак після першого року навчання у виші добровільно поїхав Схід. Тоді йому було 19 років. Зараз хлопець після кількох ротацій на війну продовжує навчання на лікувальній справі у медунівері, а кореспонденту Vlasno.info розповів, як працювалося на передовій та про заплановані у Вінниці медичні курси для цивільного населення.

Перший досвід військового медика – у вінницькому шпиталі

У 2014 році в АТО катастрофічно не вистачало медиків. Під час чергових загострень на фронті (бої за Донецький аеропорт, Дебальцеве) у військовий шпиталь у Вінницю доставляли чимало поранених. Там Роман і розпочав працювати із пораненими — потрібна була допомога.

– Там, власне, і набив руку на капельницях, навчився ставити катетери тощо. Чимало доводилося допомогати медичному персоналу. Ті чергування у госпіталі — то і була справжня «учебка», – пригадує Роман.

Навчали хлопця тактичній медицині в організаціях "Медсанбат", "Білі берети", "Захист Патріотів".

– У 2015-му було мало інструкторів, які би проводили заняття із основ виживання. Солдати розуміють, що треба вміти рятувати бійця, коли бачать перших поранених, коли втрачають своїх побратимів на фронті. А в момент, коли людина стоїть на ВОП-і – її ніхто вчити вже не буде, там стоїть буквально кілька людей, і якщо у когось будуть поранення – вони мають вміти рятувати одне одного. У навчальних центрах до медицини ставляться, на жаль, недбало.

Перші поїздки — на "нуль"

У липні 2015-го була перша ротація у складі 65 військового мобільного госпіталю. Інші поїздки — у складі евакуаційної медичної служби "ASAP RESCUE". Працювали біля Майорська, Зайцевого, на Дебальцівському напрямку та Світлодарській дузі.

– Перша поїздка на Схід наближалася поступово. Було страшно, а потім – хоч до чорта на ріжки. Найважче переступити поріг і поїхати туди вперше. Можна пройти купу тренінгів, всіляких стрес-тестів, але коли бачиш першого 200-го, то все залежить від власних зусиль та стійкої психіки, – пригадує Роман. – Ні мама, ні тато не знали, де я. Батьки думали, що їхній син під Києвом на базі відпочинку фельдшером працює.

Завдання мобільної групи — евакуювати пораненого із безпосереднього місця обстрілів до найближчої лікарні. Якщо їхати вночі — то прийнято не вмикати фари, аби не світитися перед ворогом.

– Ми знали дорогу, але можна було влетіти на шаленій швидкості у "пірамідки" чи "їжаки" на блокпостах. Це як російська рулетка – пощастить чи не пощастить. Різкий поворот чи зліт в кювет – і все могло завершитися фатально. Але ми знали, що на нас чекає поранений боєць та не мали права на помилку.

Було за час ротацій і кілька неприємних вчинків від місцевих мешканців.

– Їдемо Артемівськом (тепер — Бахмут) із сиреною на виїзд, а нас місцевий підрізає. Неприємно було. Але допомагали і тамтешнім мешканцям , які залишалися у своїх домівках, мали проблеми зі здоров"ям, потрібна була меддопомога – везли до лікарні, – пригадує Роман.

"Залишається провина, коли не врятував життя"

Один із вінницьких бійців, з яким у 2016 році попрощалася Вінниччина, загинув на руках у Романа. То була в Зайцевому. Прилетіла 120-міліметрова міна.

– Тоді нас підняли посеред ночі. Пам'ятаю одягав бронежилет, а серце, здавалося, із грудей вискочить. Адреналін поєднувався із диким тваринним страхом. Посеред шляху зустріли машину із пораненим. У нього була агонія, очі закочувалися. Ми поставили капельницю, але він підсвідомо вирвав катетер. І загинув.

Роман каже, що не запам'ятовує тих, кого врятував, а обличчя тих, кого не зміг врятувати.

– Але насправді пам'ятаю кожного. Хоча ніколи не кажу, що я врятував життя. Я просто виконував свій обов'язок, роботу. Розвідники роблять роботу, артилеристи, і я теж робив. Назавжди залишається провина, коли не врятував життя, хоча і усвідомлюєш і бачиш на власні очі, що там була травма, несумісна із життям. Але вина залишається.

Сертифікований інструктор тактичної медицини готує серію тренінгів

Роман — сертифікований інструктор тактичної медицини, а здобутий досвід важливо передавати. Тому після новорічних свят Роман планує провести серію тренінгів у Вінниці щодо базової підтримки життя у побутових випадках: якщо хтось захлинувся водою чи подавився їжею, як спинити кров, що робити, якщо на твоїх очах авто збило пішохода, як правильно викликати "швидку" тощо.

– Якщо на вулиці комусь стане зле – то всі стануть фоткати, але рідко хто кинеться рятувати людині життя, бо не мають уявлення, як це робиться. Я люблю свою роботу, хочу нею займатися та передавати досвід, здобутий там, бо його не купиш ні за які гроші та не навчишся у книгах чи аудиторіях.

А поки Роман пише наукову працю на тему "Гостра реакція на бойовий стрес". Левова частка роботи буде описана із пережитого та побаченого на власні очі.

Фото надані Романом Бенцаком