Юний вінницький музикант та бандурист Максим Верба щовихідних дарує перехожим емоції у підземному переході на залізничному вокзалі. 19-річний хлопець розповів кореспондентці Vlasno.info заради чого грає у підземці та, яка у нього ціль у житті.

Молодий музикант уже три місяці, як грає у підземному переході на залізничному вокзалі. До цього каже, що грав на львівських вулицях. Наразі хлопець працює у кав'ярні, де й поспілкувався зі мною.

– У Львові розпочав із вулиці. Люди до мене підходили, знайомилися, запрошували співати на день народження, корпоративи, у різні заклади. Зараз на зиму переїхав до Вінниці, тому що треба бути біля батьків. Хочу тут завоювати свою аудиторію, але на жаль, у Вінниці не так розвинена професія музиканта, як у Львові – туристичному центрі, – каже Максим.

Хлопець розповів, що після закінчення школи вступив до Вінницького училища культури і мистецтв імені Леонтовича. Але після двох років навчання вирішив відрахуватися, тому що у навчальному закладі планував здобути лише технічну базу, навчитися правильно співати, ставити вокал.

– Після того почав самостійно розвиватись, як музикант. Не все складалося гладко. Зараз навчаюся сам, шукаю свій стиль. Якщо мені потрібно, беру платні уроки, все залежить від мого стану. Наприклад, буває, відчуваю, як верхня нота зажалась і звук подається на ніс, тобто не вдається його правильно вирівняти. У таких випадках набираю знайомих викладачів, домовляюся з ними про зустріч у Львові або Вінниці. Я не займаюся щодня вокалом, намагаюся кожного разу зробити краще, розвиваюся, не стою на місці. Зазвичай, якщо у мене з кількох спроб не вийшло намалювати на каві троянду – буду роблю доти, доки не вийде, – зазначає музикант.

У підземному переході хлопець може заробити від 100 до 500 гривень. Але гроші йому не так важливі, як те, що відчувають люди.

– Найголовніше – думати не за те, щоб заробити, тому що гроші сьогодні є, а завтра немає, чи навпаки. На вулиці співаю кавера на пісні відомих особистостей. Обираю ті, в яких я можу показати суть, довести людей до "мурашок". Головне не співати ноти, а те, що відчуваєш, висловлювати любов, яка є всередині. Важливо те, що людина відчуває в даний момент. Музика – це той спосіб мистецтва, що заставляє нас відчувати, згадати щось сокровенне, відчути, що ти не є сірою масою, а в тебе є душа, – зізнається юний музикант.

Бандурист зізнається, що хоче подарувати людям справжність, щирі емоції, віддати їх їм. А люди в цей момент повинні лише прийняти його подарунок. Для нього важливий в першу чергу слухач, а не гроші, які отримує.

– Мені запам'ятався брутальний чоловік, який два тижні тому слухав як я співаю. Що найприємніше - він зронив сльозу, моя пісня його розчулила. Хоч я тоді заробив 100 гривень, але в мене був класний настрій, – пригадує Максим. – Не буду кривити душею, і строїти з себе месію, буває так, що іноді не вистачає коштів, тоді я змушений сісти пограти. Будь-яка музика, як і професія, повинна монетизуватися. Я дещо віддаю, навіть готовий просто так віддавати, але було б непогано мати з цього хороший прибуток, тому що я вкладаю в цю справу свій час.

Хлопець розповів, як потрібно поводитися людям, коли бачать на вулиці чи у підземному переході співака, музиканта:

– Ми, музиканти, ненавидимо, коли до нас підходять люди на середині пісні і щось кажуть. Вони мусять дочекатися, коли дограють і після цього казати все, що бажають. Я залюбки поспілкуюся. Хай то буде безпритульна людина чи мажор – байдуже. Ще бувають настирливі люди, які кажуть, щоб я зіграв пісню, яку не знаю, я ввічливо відповідаю, що не знаю слів, і навіть за 10 тисяч доларів її не заспіваю. Бо не знаю. А вони починають наполягати, - каже Максим Верба. – Люди бояться фотографувати нас. Так невміло знімають приховано, що смішно і безглуздо виглядають. Вдають, ніби говорять по телефону, а насправді знімають наш спів. Якщо ми показуємо вам себе, то чому вам не показати нас ще комусь? Ви звичайно можете стати і нас зняти, тому що завдяки цьому відео мене хтось побачить і буде знати.

Так, як Максим працює у кав'ярні, він може грати та співати у переході лише на вихідні. Розповів, що бандуру носить з собою щодня:

– Музика – це спілкування, спосіб передачі інформації, якогось коду. Коли є вільний час та можливість я сідаю грати у переході. У кав'ярні можу займатися творчістю, писати пісні, грати на бандурі, і обслуговувати клієнтів.

Хлопець розповів, що його батьки всиновили. Про це сказали йому, коли він навчався на першому курсі.

– Так, як ми живемо у селі, рано чи пізно я б про це дізнався. Тому батьки зробили правильно. Взагалі, батьки не ті, хто народили, а ті, хто виховали. Я віднісся до цього з розумінням. Крім цього, найближчі мої друзі – це мої тато й мама, а інші – товариші. Все через те, що я багато обпікався об людей, якось підпустив до себе одну людину, а вона багато чого натворила, – зізнався бандурист.

Крім батьків, хлопець ще завдячує усім своїм іншим мамам: викладачкам вінницького музучилища, які завжди його підтримували в складних життєвих обставинах.

– Алла Москаленко – викладачка, яка дала поштовх для дорослішання, я міг з нею поговорити про все, що можна. Вона завжди позитивна та добра.

Максим зізнався, що завдяки вінничанці, яка у соціальній мережі написала про нього пост, вінницька студія звукозапису запропонувала йому безкоштовно записати першу пісню.

– Перша моя пісня – повний прояв себе як музиканта і творчої людини. Покаже, що в мене всередині робиться. Я не боюся показувати злість, біль, сльози, тому що це ознака того, що ти є людина, і щось відчуваєш. Ще ми з товаришем, з яким я познайомився в переході, придумали класний кліп.

Хлопець вже написа вблизько 10 власних пісень, одну із них, сподівається, що скоро презентує усій Україні. А поки що для наших читачів Максим заспівав пісню гурту "Один в каное".

Читайте також: «Завжди думаю, в що одягнутися»: 93-річна мешканка вінницького пансіонату ходить на підборах та займається спортом.

Фото: Наталя Притуляк