Місцевий волонтер з Хмільника Микола Михальнюк уже шостий рік оспіль разом зі своїми товаришами везе допомогу та тепло нашим захисникам на фронт. На Новий рік чоловік переодягнувся у костюм Діда Мороза й поїхав на Донбас, запакувавши машину різноманітними подарунками. Пан Микола розповів кореспондентці Vlasno.info, як його зустріли бійці та чого вони потребують.

Хмільничанин Микола Михальнюк після участі в протестах на Майдані у 2014 році, вирішив допомагати військовим, які поїхали захищати українські землі. Тоді згуртував навколо себе чимало чесних та добрих людей. Разом із ними збирав допомогу для військовослужбовців і відвозив її два рази на місяць захисникам.

– Спочатку було важко отримати допомогу від людей. Мало хто нам вірив. Лише згодом, коли я почав знімати відео з передової, люди почали вірити, що ми справді все веземо на фронт. Щоб зібрати необхідне, треба витратити не один день. За шість років нас знає багато людей і нам довіряють. Вони знають для чого ми збираємо та куди веземо продукти й предмети. Наразі їздимо лише раз в два місяці, – каже пан Микола.

До волонтерства чоловіка дружина Миколи спочатку ставилася з повагою та гордістю. Проте згодом вона все більше почала переживати за нього. Час від часу йому забороняє їхати на Донбас, тому що дуже боїться за його життя.

– Дружина посивіла, діти постійно в напрузі. Бояться за батька. Діти та жінка вже категорично проти, щоб я їздив. Поки що зачекаю, щоб трішки "рани" загоїлися та родина заспокоїлася. Це все нелегко, тому що у мене було чимало різноманітних ситуацій. Кілька разів потрапляли під обстріли. Таке життя, – запевняє волонтер.

Цього року пан Микола вирішив одягнути костюм Діда Мороза та привітати військових, подарувати їм позитивні емоції, тепло та радість. Місцеві волонтерки допомогли чоловікові знайти костюм, а школярі підготували новорічні подарунки, які виготовили своїми руками.

– Я побачив, що наші хлопці були щасливі, коли побачили мене в такому святковому одязі. Таким чином я приніс їм добро, позитив, людське тепло, підтримку. Вважаю, що не можна бути окремо від наших бійців, тому що вони нас захищають А ми що, будемо спостерігати? – обурюється чоловік.

Разом з іншими волонтерами пан Микола побував майже в усіх точках Донецької та Луганської областей. На кількох блокпостах роздавали різноманітні подарунки: воду, хліб, ковбаси. Бійці дякували, приймали подарунки та робили селфі разом з ними. Крім цього, волонтери з Вінниччини вітали місцевих мешканців. У кожного світилися очі від щастя. Їм було приємно бачити Діда Мороза на передовій.

Місцеві волонтери Хмільника намагаються купувати речі, які не закуповує держава для військових: теплі черевики, носки, цигарки, одноразовий посуд, інструменти тощо. Також пан Микола розповів, що збирає ще кошти на пальне.

– Місцеві фермери нам дають свої продукти. Нещодавно один фермер дав нам свиню, моркву. Тоді з отриманих продуктів у шкільних столовах кухарі готують різноманітні страви. За шість років роботи у нас вже налагоджена ця система, – розповідає пан Микола, а згодом додає: – Ми їздимо своїми машинами. Чотири роки я їздив своєю, потім транспортом інших волонтерів. Лагодимо авто самі. Намагаємося поїхати на великі свята, щоб допомогти.

Микола Михальнюк каже, що зараз військові більше потребують людської поваги, любові та уваги, щоб їх не забували. Наразі армія України достатньо забезпечена продуктами.

– Щоб туди поїхати, нам треба десь 15-17 тисяч гривень на пальне. Проте та продукція, яку ми веземо – не коштує цих грошей. Справа навіть не в грошах та продуктах, а в підтримці, яку ми надаємо солдатам, які знаходяться щодня під обстрілами. Ми веземо моральну підтримку та увагу, вони набагато дорожчі. Коли привозиш якісь домашні речі, вони радіють, як діти, – додає пан Микола.

На Донеччині волонтери перебувають 3-4 дні. Ночують там, де доведеться: у бліндажах, у хатах разом із солдатами, під землею, буває в готелі, в машинах. Кажуть, що там, де застане ніч, хто, де прихистить.

– Кожна поїздка – це історія людини. Коли ідеш по мінних полях, думаєш: чи справді таке є у 21 столітті? Я знайомий з багатьма хлопцями. Воюють ще зовсім діти. Вони для мене, як свої. Я не можу ось так взяти і їх покинути. Мені завжди боляче їх покидати. Багато хлопців обділені увагою та людьми. Військовим не має кому виговоритися, розповісти, що відчувають. Вони закриваються у собі. Мене деякі вражають своїм патріотизмом та натхненням, – зізнається Микола Михальнюк.

Читайте також: Встановила рекорд: вінничанка отримала дев'ять дипломів про вищу освіту.

Фото: з соцмереж