Його не зламала Колима, його зігріли любов'ю й дружбою прима радянського кіно Марина Ладиніна та українська геніальна поетеса

Такого яскравого велелюдного й патріотичного свята у селі Клекотина Шаргородського району, кажуть, не було давно. 19 травня тут на фронтоні місцевої школи урочисто відкрили пам'ятну дошку односельцю Аркадію Добровольському, який на початку 20-го століття вчився у її стінах.

Ім'я Аркадія Добровольського, яскравого представника українського розстріляного відродження, лише відносно недавно повернулось до земляків, а тепер – повертається і до широкого загалу. Це повернення видатного поета, перекладача, кіносценариста сталось завдяки великій подвижницькій роботі педагогічного колективу школи та його директорки Світлани Томчук, а також письменникам-землякам, насамперед Олександру Горобцю та Миколі Рябому, які першими написали про Аркадія Добровольського.

відкриття пам'ятної дошки Аркадію Добровольському у селі Клекотина Шаргородського району на Вінниччині

На свято завітала місцева самодіяльна поетеса й письменниця Ганна Боярська, родина якої власним коштом виготовила й встановила пам'ятну дошку на честь видатного земляка.

Говорили про трагічну долю Аркадія Добровольського, який постраждав через те, що найбільше на світі любив Україну. Його вважали талановитим поетом-неокласиком, який міг би підняти українську літературу на європейський рівень... А ще він мав стати блискучим кіносценаристом, продовжувачем довженківської школи у радянському кінематографі. Адже він написав сценарій до культового радянського фільму «Трактористи», на якому виховалось не одне покоління радянських глядачів.

відкриття пам'ятної дошки Аркадію Добровольському у селі Клекотина Шаргородського району на Вінниччині

Але Аркадій Добровольський жив у епоху мракобісся та людиноненависництва (надто українства),тобто сталінізму, а тому був приречений, як і більшість тодішніх митців-патріотів. Він провів у таборах на Колимі 25 років і рано пішов з життя, залишивши по собі яскравий творчий доробок, серед якого і переклади творів класиків англійської, французької літератури, бо ж Аркадій Добро вольський досконало володів трьома іноземними мовами, які він вивчив, - ви тільки вдумайтесь! – на Колимі, беручи уроки в інших політичних засуджених. Без сумніву, такий земляк заслуговує на те, аби ним пишались не лише односельці, а й вся Вінниччина та Україна.

Доля була несправедливою і жорсткою до Аркадія Добровольського, але водночас подарувала знайомство й любов двох видатних, хоча й дуже різних, жінок – зірки радянського кінематографа Марини Ладиніної та української поетеси Ліни Костенко.

Чоловік, якого радянська кінозірка Марина Ладиніна кохала все життя

З Мариною Ладиніної, молодою дружиною знаменитого радянського кінорежисера Івана Пир'єва, доля звела їх у Києві у 1936-році, куди Пир'єв приїхав знімати фільм за сценарієм двох молодих українських сценаристів - Аркадія Добровольського та Євгена Помєщекова . Марина Ладиніна у цьому фільмі грала трактористку Мар'яну Бажан. Під час зйомок молоді люди закохались одне в одного. І хоча Аркадій був на три роки молодший за Марину, мав таку привабливу й мужню вроду, що жодна жінка не могла встояти. Отож, Ладиніна відповіла взаємністю. Але їхньому коханню не судилось збутись. І не лише тому, що вона була дружиною, так би мовити, ікони радянського кінематографа,повністю залежною від свого чоловіка-кінорежисера, а він – лише випускником сценарного факультету ВДІКу, а й тому, що незабаром – у січні 1937-го року його заарештували й відправили на Колиму. Але навіть на Колимі зв'язок з коханою не переривався.
На схилі літ Марина Ладиніна згадувала, що всі 20 років ув'язнення таємно відправляла йому посилки. В основному книги, які він замовляв. Список книжок він передавав через товаришів, які вже відбули термін ув'язнення й повертались додому. Ці товариші приходили додому, лише коли були впевнені, що застануть кінозірку одну, бо Ладиніна страшенно боялась свого чоловіка, точніше боялась втратити становище, яке він їй давав. Аркадій це прекрасно розумів. В одному з листів він їй написав: «Ви повинні знати, що ваша увага до мене не тільки подарунок особисто для мене. Але ви повинні вважати свій Вчинок тією свічкою перед іконою, яку ви ставите для того, щоб вас минула ця кара»...

Якось кінофільм «Трактористи», який ледь вийшовши на широкий екран, встиг здобути Сталінську премію, привезли до табору «Дальбуд» . Аркадій Добровольський зі сльозами на очах вдивлявся у прекрасне обличчя своєї коханої, насолоджувався її грою, і враз відчув удар у серце, коли в титрах серед сценаристів не знайшов свого прізвища, лише Євгена Помєщєкова...

Через двадцять років Аркадій звільнився й з'явився на Марининому порозі. Ось як вона сама про це згадувала:»... я відкрила двері на дзвінок. Зайшов незнайомий чоловік і враз несподівано впав переді мною навколішки. Це тривало секунди... Але було надзвичайно зворушливо. Я розгублено нахилилась над ним і на незнайомому, оброслому обличчі несподівано побачила знайомі, розумні сірі очі Аркаші з далекого 1937-го року. З пори нашої молодості. Вставши швидко з колін, він сказав, що дав клятву побачити мене першою після звільнення і тільки після цього їхати до рідних...» Це була їхня єдина зустріч, але пам'ять про неї Ладиніна зберігала до останніх днів свого життя.

«Що кому до того, що ми так кохали?»

Загалом Аркадій Добровольский був засуджений тричі, щоразу на ідеологічному підґрунті. Його дружина Олена Орєхова-Добровольська, з якою він поєднав долю в таборах,згадувала, що митець іронічно трактував це, як «повний курс академії соціальних наук». Після своєї третьої відсидки та повної реабілітації у 1959-му році Аркадій Добровольський влаштувався у сценарному відділі кіностудії імені Довженка, заробляючи переважно перекладами художньої літератури. І саме тут він познайомився з Ліною Костенко. Вони разом працювали над кіносценарієм «Перевірте ваші годинники» . Аркадію Добровольському було 48 років, а Ліні Костенко – 28... У нього за плечима Колима, а у неї - розбите серце через велику, але трагічну любов до молодого на той час письменника, згодом класика польської літератури Єжи-Яна Похльовського.

То що ж могло їх поєднати молоду, дуже красиву і яскраву жінку й геніальну поетесу Ліну Костенко та передчасно постарілого й чоловіка, який втратив на Колимі не лише свою показну вроду, а й здоров'я – Аркадія Добровольського? Можливо, це той класичний випадок: «Вона мене за муки покохала, а я її за співчуття до них»? Чи було щось інше: за скаліченим тілом вона відчула незламну молоду душу, масштаб таланту й захопилась ? За свідченням сучасників, зокрема письменників Миколи Руденка та Миколи Сома стосунки Ліни Костенко та Аркадія Добровольського тривали кілька років і тримались на співчутті молодої Ліни Костенко до убіленого сивинами Аркадія Добровольського, бо нічого матеріального там не було. Добровольський був бідний, як усі поети...

Очевидно, що дізнатись, які почуття поєднали й тримали разом - бодай на короткий час - ці дві шляхетні душі, навряд чи вдасться. Максим Аркадійович, син Добровольського, стверджує , що з Ліною Костенко його батька пов'язувала лише спільна робота й творча дружба. А сама Ліна Костенко відмовилась спілкуватись на цю тему, коли до неї звернулась директорка Клекотинської школи пані Світлана Томчук. А й справді: що кому до того як кохають генії?

Кажуть, що найповніше масштаб особистості проявляється не лише у творчості. А насамперед – у любові. І навіть, якщо не знати творчості нашого земляка Аркадія Добровольського – не бачити культового радянського кіно «Трактористи», знятого за його сценарієм, не прочитати його молодої модернової поезії чи романи Голсуорсі у його перекладі, то цих двох життєвих історій любові достатньо для того, аби писати за ними романи й знімати кіно. Вони хвилюватимуть, зворушуватимуть й надихатимуть завжди. Видатні особистості – видатні у всьому.

Фото Людмили Мрачковської