Презентація нотаток "КРИМіМИ", що відбулася у саду Музею Михайла Коцюбинського – це розповідь директора агенції "АртПоле" Олі Михайлюк про чергову поїздку до Криму. Враження вона описує у авторській колонці на "Українська правда. Життя" .

Оля розповіла, що у Криму протягом років незалежності було замало присутності України, замало розмов, замало мистецтва, не проходили проукраїнські та варті уваги фестивалі. Це і призвело до того, що сталося.

– Маленькі діти, священники ходять з георгіївськими стрічками, на батьківських зборах вчителі пропонують батькам зібрати гроші на портрети Леніна, Сталіна, Путіна. Все дуже абсурдно та гіперболізовано, все схоже на дивне кіно, – згадує Оля Михайлюк. – Складно повірити, що це відбувається у 2015 році, у моєму Криму, на моєму півострові. Я відмовляюся вірити у цю стилістику. Ще менше простору залишається тим людям, які з цим не погоджуються, і їх доволі багато.

Цьогоріч Оля не експериментувала із формою інтерв'ю, адже, каже, що і так зрозуміло, що буде сказано.

– Кримські жителі — це не моноліт, вони різні, серед них панують різні настрої. Є такі, що кричать "Ура, Россия!", а є інші, які не можуть висловитися, бо на кожного такого є представник ФСБ, все страшенно контролюється.

Але внутрішній опір напівострові присутній. Як розповідає Оля, цього року під час сходження на гірський масив Чатир-Даг було близько п'яти тисяч людей, які пройшли 18,5 кілометрів. Це більше, ніж торік.

– Вони нічого не говорять, але вони мають спільну ідею, яка їх об'єднує, мають силу.

Акцентувала Оля, що настрої серед населення півострова різні, залежно від географії. Місто Керч, якому доводиться приймати "гостей" із Росії, має відповідні настрої. Аналогічні настрої панують і з іншими містами узбережжя. А от центральний Крим — це українські настрої.

– Ті люди, які мають ділянки на узбережжі, продають їх, аби придбати у центральному Криму, адже там концентрується українська ідея.

Оля поїхала у Крим із запасом українських продуктів на тиждень, жила у кримськотатарському регіоні, ходила пішки — аби "не доторкнутися до тієї системи".

– Найбільше мене шокувало те, що Крим для мене залишається рідним. Залишається сильне враження від кольору, запаху, ландшафту. Я знову хочу повертатися у Крим, – каже Оля. – Відчуваю, що це лише початок цієї кримськотатарської історії. Раніше вони мали чекати кілька десятиліть, аби повернувся Радянський Союз, а тепер ми чекатимемо повернення України.