У рамках міжнародного фестивалю оповідання "Intermezzo" до Вінниці завітав хорватський та боснійський письменник Міленко Єрґович. Із вінничанами він говорив про війну, ненависть, літературу, почуття.

Модерувала зустріч перекладачка творів Міленка, вінницька поетка Катерина Калитко.

Зустріч була емоційно важкою: Єрґович народився та довгий час жив у Сараєві, аж поки на вулиці його міста не прийшла війна. Зараз він живе та працює у Заґребі. Із власного досвіду він знає значення слова "бомбардування", адже відчув смак Боснійської війни.

– Моє сприйняття війни було блискавичним, вона була маленькою та нестерпно кривавою. Не було великих військ, і ще менше було великих воєвод, а всі воєнні операції виглядали так, що одні люди засіли в горах та з мінометів обстрілювали інших. Для цього не потрібно ніякого особливого воєнного вміння. Немає нічого простішого від того, аби обстрілювати місто, – ділиться Міленко Єрґович. – І тут ніяк не виходить промахнутися. Все це згодом визначило спосіб мого письма проти війни.

Міленко Єрґович 

Його книга "Сараєвські мальборо» – це історії про звичайні маленькі людські нормальні життя у геть ненормальних обставинах, адже книга про війну.

– Хоча минуло 20 років, але наша війна досі не завершена. Ми не вміємо закінчувати свою війну, тому для нас важливо бути краще жертвами у світовому погляді, – переконаний Єрґович.

У такий складний час Міленко запевняє, що єдине, що може зробити людина – це спробувати поводитися нормально.

– Нормальна поведінка передбачає нормальні почуття. Не можна дозволяти пробуджувати в собі жодного відчуття, якого не існувало до війни. Ненавидіти людей – це доволі природна річ. Але ненормально ненавидіти людей колективно. Ненависть – це відчуття, яке намагається розбудити в кожному воєнна пропаганда агресора. Мета пропаганди Путіна в тому, аби українці почали ненавидіти росіян, – каже Міленко Єрґович. – Але може він поставив собі за мету розбудити ненависть росіян до українців? Якщо українці почнуть ненавидіти росіян – то можна буде вважати, що велика воєнна мета здійснена. Це той досвід, який я виніс із Балканської війни. Достеменно те саме чинила воєнна пропаганда Слободена Мілошевича. На жаль, вони отримали цю мету.

книга "Історії про людей і тварин" Міленко Єрґовича

Говорили і про літературу та війну та їхню взаємну доречність. Під час війни у Хорватії та Боснії побутувала думка про те, що письменник повинен розповісти світу правду про те, що відбувається. Всі спроби розповісти цю істину безславно провалювалися, і з'являлися ганебно слабкі літературні твори. Та Міленко розповів, що сенс літератури полягає в тому, аби комусь іншому, далекому розповісти якусь правду.

– Під час наших воєн були справжні репортери, які писали книги. І їхні книги – це і є наша література. Але було і дуже багато письменників, які писали такі банальності, які не знайдете і на сторінках таблоїдів. Тут стосується і жанрових меж літератури. Добрий журналістський текст може бути літературою так само, як і хороший кінорепортаж може бути зразком кіномистецтва.

Міленко Єрґович

Вінницький гість застеріг, що в цей час дуже небезпечно використовувати поняття "жертва" та заборонив вважати жертвою себе чи свій колектив.

– Сприйняття себе жертвою є рівнозначним дозволу на вбивство. Поняття "перемога" та "переможці" є вельми хибними, як у контексті війни Балканської, так і війни Росії з Україною. Я не знаю, як закінчиться російсько-українська війна, але впевнений у одному – переможця тут не буде. Бо його просто не може бути. Більшою буде поразка того, хто буде чинити більше зла. У війні балканській та українській є об'єднавча риса, яка дуже неприємна для усвідомлення: на нас напали не якісь чужинці, у нас не сталося вторгнення інопланетян, на нас напали люди, які мали такі ж права на нашу землю, як і ми, – говорив Міленко. – Це страхітлива ситуація. На нас напали люди, з якими ми ділимо одну культуру, та, найбільшою мірою, мову. У певному сенсі це була самогубна війна. Знищуючи ворога, ми знищували себе. Так само, як і він, нищачи нас, нищив себе. Все це справедливе і в українському випадку, бо йде мова про повстання частини українців проти українців. Навіть якщо ці українці кажуть, що вони не належать до України – це абсолютно нічого не означає, бо вони таки є українцями та вони повстали проти власної країни та держави, на яке мають повне право.

А підсумували зустріч важливістю літератури та усвідомлення її здобутків у національному контексті. Чи неусвідомлення.

– Проти політики Путіна можна було би боротися лише класичною російською літературою. Якби велика кількість громадян Росії зрозуміла, якою мірою Путін недостойний Достоєвського чи Ільфа та Петрова – вони би почали діяти.