Автостопщик-майданівець Василь Дорошенко з Івано-Франківщини за кілька годин свого перебування у Вінниці розповів Vlasno.info про донецький «Правий сектор» і Крим періоду «ранньої» окупації.

– Я подорожую автостопом уже кілька років, – розповідає Василь, – спочатку хвилювався, що водії не захочуть підвозити безкоштовно, але потім побачив, що люди не так уже й переймаються грішми. Натомість, отримую багато цікавих вражень. Щоправда, ось сьогодні до Вінниці трохи задовго їхав: водій спинявся на базарах, бо його мама хотіла купити то рибину, то дерев'яну качалку, але ж я нікуди не поспішаю, тому все ок.

Безкоштовне навчання в Польщі обміняв на квиток «до Майдану»

Василь кинув безкоштовне навчання в Польщі, щоб приїхати до України і підтримати революцію. Розповідає, що у січні 2014 року зрозумів, що більше не може пасивно переглядати стрічку новин. Хлопець свідомо відмовився від безкоштовного навчання в Катовіце, і, покинувши професію антрополога, яку вже встиг полюбити, вирушив додому.

– Я бував у Києві, але тоді там якраз було затишшя, всі просто сиділи і слухали Руслану, – пригадує мандрівник, – тому я вирішив поїздити по регіонах і подивитися, яка революція там.

Згодом Василь таки повернеться на київський Майдан, коли той буде встелено людськими тілами – виноситиме поранених та вбитих з поля бою.

Одеський марш з прапорами

Це зараз Василь тримає шлях до Одеси, щоб побачитися з давніми друзями, попередні ж його вояжі виливались у пошуки місцевого «Євромайдану» та патріотичні акції.

– Перша моя «революційна» поїздка була трохи дивною: я кілька днів шукав там майдан. Зате коли знайшов майданівців та їхніх лідерів, разом ми провели патріотичний марш з прапорами, який надовго запам'ятався місцевим сепаратистам.
Після такої потужної акції Василь побачив заклик донецьких патріотів, які просили їх підтримати, тож знову взявся за улюблену справу – автостоп – і помандрував на Схід.

Донецька «мирна боротьба»
- Для півторамільйонного міста 100-150 активістів – це дуже мало, – міркує революціонер. – На акціях їх закрикував «антимайдан» і били «тітушки», вони збиралися окремими наляканими купками і швидко розходилися.

Та, попри все, майдан у Донецьку діяв, всю зиму активісти збиралися, проводили акції, агітацію в людних місцях, збирали інформацію. Василь Дорошенко, який за перших півроку навчання встиг зрозуміти, що антропологія – це його стихія, каже, що в умовах революції вивчати людей, культурні відмінності між регіонами, дуже цікаво. Прочитавши книгу Махатми Ганді «Мирні методи боротьби», він привіз до буремного Донецька ідеї, завдяки яким Індія свого часу звільнилася з-під британського гніту. Але впоратися з укоріненою бандитською системою «регіоналів» ці методи все ж не допомогли.

– Усі постулати мирної боротьби розбивались об пасивність місцевих мешканців, та об агресивність противника, – робить висновок Василь.

Як агітували за Україну в Донецьку

Хоча дещо з прочитаного активісти все ж встигли використати, наприклад, вони проводили приховану агітацію в громадському транспорті.

– Як донести до людей правду, якої вони не хочуть чути? Ми розігрували сценки на найдовших маршрутах тролейбусів – голосно дискутували між собою, один був за майдан, інший – проти, і зрештою аргументи «за» перемагали, як і опонента, так могли залучити на свій бік і когось із пасажирів, – ділиться секретними прийомами Василь.

Страшний «правосек»

Згодом містом поповзли чутки, ніби-то в Донецьк прибув інструктор з Майдану, «правосек», який навчає місцевих активістів особливостям вуличного бою, роботи в підпіллі і масових заворушень.

– Мене ніхто не бачив, але міфічний образ «правосека» (хоча до ПС я ніколи й не належав, його в Донецьку як такого й не було) почали тиражувати. Шукали страшного бандерівця, а знайшли (точніше – так і не знайшли) звичайного антрополога. Чомусь усіх дуже лякала ця чутка, напевно, через невідомість.

В Севастополь – з українським прапором!

Не знайшли вже легендарного Василя тому що він маскувався: розмовляв з сепаратистами російською, козацького чуба ховав під кашкетом, знав, де не варто «світитися». А от коли за тиждень до «референдуму», автостопщик помандрував до Криму і прогулявся севастопольською набережною з українським прапором, відчув себе зовсім не на своїй території.

– Я гуляв зі знайомою, вона була у вишиванці, а я – з прапором. Тоді просто фізично відчував на собі погляди ненависті. Та там 90% людей щиро хотіли жити в Росії. Єдиними, кого можна було назвати «бандерівцями», були члени спілки вчителів української мови. Коли я це помітив, то зрозумів, що тут уже все втрачено, пора повертатися, спробувати врятувати хоча б Донецьк.

Кримська міліція била студента книжками по обличчю

Повернення на материк виглядало шокуюче для українця: кримська міліція забрала його до відділку, побачивши франківську прописку, хлопця звинувачували в тому, щ о він диверсант.

– У мене була колекція плакатів і листівок з Майдану, книжки, конспекти з університету, – каже Василь, – то вони книжками мене били в обличчя, а конспекти хотіли забрати, мовляв, раптом там щось зашифровано. До речі, конспекти були польською мовою, а вони думали, що то українська.

До Івано-Франківська так і не потрапив

Зрештою, таки вирвавшись від кримських «правоохоронців», які протягом допиту активно обговорювали між собою російські зарплати, Василь повернувся на Схід. А згодом покинув Донеччину якраз напередодні вторгнення банди Стрєлкова.

– Більше я там не був, поїду хіба після нашої перемоги, щоб продовжити вивчати настрої людей, – розмірковує активіст.

Нонсенс, але побувавши на Євромайданах таких небезпечних міст, як Донецьк, Одеса, Севастополь та Харків, Василь так і не потрапив на барикади в рідному Франківську.

– На Західній Україні такі посилені заходи безпеки були недоречними, адже там ніхто не розганяв мітингів і не арештовував людей, – міркує майданівець. – Можливо, варто було тоді не обставлятися барикадами, а перекинути частину людей на Схід. Може тоді вийшло би по-іншому.

Фото Ірини Басенко