Олександр Дмитрук фото

«З великою кров’ю вдалося відстояти ім’я Євгена Гуцала» – вінницький письменник Олександр Дмитрук

01 лютого 2016, 08:30

Вінницький письменник та журналіст Олександр Дмитрук відомий не лише своєю творчою і науковою діяльністю, а й активною громадянською позицією

Новини Вінниці | Новости Винницы | ВЛАСНО.info

«З великою кров’ю вдалося відстояти ім’я Євгена Гуцала» – вінницький письменник Олександр Дмитрук

    Додати коментар


Вінницький письменник та журналіст Олександр Дмитрук відомий не лише своєю творчою і науковою діяльністю, а й активною громадянською позицією. Він є автором історичних, пригодницьких романів, чисельних статей і есе. Мало хто знає, що саме він дослідив історичні назви радянізованих вулиць Вінниці і запропонував документально обгрунтований проект щодо їх декомунізації. Журналісту Vlasno.info вдалося поспілкуватися з Олександром Дмитруком про минуле, білі плями в історії, радянщину, шкільну освіту та життєві принципи письменника.

– Ви активно виступали за декомунізацію вулиць у Вінниці, подавали проект на повернення історичних назв. Чи дослухалися до Ваших пропозицій?

– З великою кров'ю вдалося відстояти ім'я Євгена Гуцала. Виявилось, що місцева еліта не знає хто це такий. І от вулиця князів Коріятовичів – це була моя пропозиція. Загалом з 78 пропозицій десь близько п'яти прийняли до уваги.

– Декомунізація об'єктів та свідомості людей. Чи є взаємозв'язок?

– Як на мене, то процес декомунізації в нас відбувається дещо викривлено і неправильно. Пішла така тенденція сліпо позбуватися всього минулого. Мене особливо обурила історія, правда не в нашому місті, коли замахнулися на ім'я партизанського командира Сидора Ковпака. Наскільки я знаю, він був надзвичайно моральним і порядним чоловіком. Таким чином, кожна історична постать повинна проходити певну експертизу.

– Історія — це досить суб'єктивна наука. Чи часто у Вас виникають суперечки з колегами по перу чи читачами?

– Я ніколи не вступав в жодні суперечки, тому що з істориками, наприклад, не хочу говорити на професійні теми. Особливо після того, як дізнався, що багато хто з них не знайомий з працями Михайла Грушевського. Про що з ними можна говорити? Як вони захищали свої дисертації? Мені з ними не цікаво.
Олександр Дмитрук фото

– Зараз в наукових колах йде мова про те, що Грушевський писав таку історію, яка була необхідна для початку ХХ століття. Яке Ваше ставлення до таких думок?

– Коли Грушевський писав свою історію, то ніхто, навіть найбільший оптиміст, не міг думати про незалежну Україну. Треба зауважити особливості епохи. В нас той, хто не може нічого написати чи дослідити, починає постійно засуджувати когось. Ну це така совковість. Хочеш щось довести — сідай і пиши. Мене не влаштувала література, яку я вичитав щодо козацтва, а я перечитав все, то я звернувся до першоджерел, почав шукати інформацію, аналізувати і написав. Написав про Наливайка, про Нечая, про Богуна, про Дрозденка, про отамана Шепеля, отамана Ляховича. Те, що хтось може бовкнути – його проблеми.

– Якої Ви думки про теперішній виклад історії України в школі?

– Історія України в школі — це совок. В нас ще бояться говорити правду. Якщо взяти період Козаччини, на моє глибоке переконання, в нас до 1800 років було лише 2 великих державних діячі — князь Костянтин Острозький і Петро Сагайдачний. Мені закидають дуже багато зауважень щодо того, що я не в дусі сучасної історії розповідаю про Хмельницького. Знову ж таки, візьміть літописи почитайте, візьміть Грушевського почитайте, там все документально написано. В нас досі панує нерозуміння, що запорізькі та реєстрові козаки — це різні структури, а були ще й містечкові. В нас все перемішали, зробили такий венігрет.

– В іноземних джерелах є дуже багато свідчень про те, що козаки винищували єврейських жителів містечок Поділля. Як ви позиціонуєте такі протистояння?

– Коли два українці воюють, і хтось когось вбив – то це нормальне явище. Якщо українець вбиває поляка, єврея чи грека — це вже називають ксенофобією. Потрібно завжди заглиблюватись в той час про який ми розмовляємо. От кажуть за Хмельниччини було знищено багато євреїв. Що стало поштовхом? Ніхто не хоче звернути увагу на те, що євреї на той час були більшими визискувачами з українців, аніж поляки. Ну хто їм винен, що вони взяли на себе таку роль? Треба було балансувати.

– Як у Вас виникають образи для написання роману?

– Я поки не побачу героїв в дії, доти не пишу. Коли в голові вибудовується багатосерійне кіно, то я дуже швидко пишу. "Іван Богун – полковник" я написав десь за 5 тижнів. Треба просто знати чим має початися книга, і чим закінчитись. Але в цьому й складність написання історичних романів, тому що все має бути в відповідності з хронологією.

– Яке ваше життєве кредо?

– Я людина без пафосу і все життя потерпаю від того, що намагаюсь донести людям правду. Я всіх завжди відсилаю до джерел. Якщо не хочеш казати правду, то краще промовчати, але ні в якому випадку не брехати. Бачиш, що неправда — зійди, але не поступайся.

Фото зі сторінки Олександра Дмитрука у соцмережі Facebook

Додати коментар

Захисний код
Оновити
 
Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення