Краєвиди Вінниччини приваблювали багатьох відомих людей з усього світу. Не став винятком і Федір Трепов – син одного з «градоначальників» Санкт-Петербургу. Найулюбленішим місцем відпочинку було село Майдан Курилівський Літинського району. З 1960 року село має назву Кам'янка.

Вперше цю місцину облюбував Станіслав Потоцький, який побудував тут будинок і розкішний парк. Цікаво те, що в парку збереглись 27 буків 200 літньої давнини висаджені літеро «С», висаджені на честь дружини графа Софії. Майдан знаходиться на «панському шляху», який йшов з Вінниці в Хмельницьку область. Нині ним не користуються.

Після проблем, які спіткали родину Потоцьких в ХІХ столітті, ніхто з них у майдан не навідувався, принаймні в документах про це ніде не згадується.

Згодом село стало власністю графа Федора Тюмєнєва. Але граф з горя програв село у карти. Бо син графа застрелився, коли дізнався, що захворів на венеричну хворобу – тоді не знали як лікувати подібні недуги. Батько спорудив сину усипальницю і встановив гранітний постамент.

– Новий власник Федір Трепов втік із села під час революції в 1917 році. Село довгий час село називалось на його честь – Майдан Трепівський. І це не з проста: Федір Трепов намагався зробити з хутора «маленький Петербург», – коментує місцевий вчитель історії Микола Мрачківський.


Трепов добудував другий поверх палацу Потоцьких, за ним водяний млин-ГЕС, встановив генератори і турбіни, які привіз із Фінляндії. Млин виробляв електроенергію на все село. Місцеві згадують: пан провів світло по всьому селі, а потім сказав «щоб сяяло як в Петербурзі». Біля палацу копали криницю та наштовхнулись на граніт, Трепов найняв підривників з Києва, які толовими шашками підривали криницю в глиб. Коли колодязь викопали вода у ньому була смачна і її вистачало в посуху на все село.

Згодом була збудована Свято-Покровська церква, багато спогадів очевидців свідчать про те, що церкву розписував сам Васнєцов, який в той час розписував Володимирський собор у Києві. Це цілком можливо, адже Трепов був генерал-адютант Київської, Подільської та Волинської губернії, жив у Києві і без проблем міг запросити в своє улюблене село талановитого художника. Наразі церква не збереглась: у 1965 році її зруйнували совіти. Зараз на її місці стоїть нова церква, але назву залишили ту ж.

Над берегами великого сільського озера збереглись стіни колишньої лазні, поруч стояв шинок. Федір Трепов свого часу розпорядився продавати в шинку чай, а не горілку, бо горілка до добра не приведе. Загалом у селян багато спогадів про доброту Трепова. Він часто дарував людям гроші на корову чи на воли, якщо у них траплялась якась біда чи тварина вмерла від хвороби. Федір організував у селі банк, який давав у позику будь-що для селян, починаючи від лопати і закінчуючи волами. Відсоток банк брав невеликий, адже принцип в пана був простий: створити селянам комфортні умови для праці.

Не менш цікава пам'ятка архітектури гранітна школа збудована в 1902 році. Проектував та будував її архітектор Григорій Артинов. Власне, спочатку це приміщення не планувалось, як школа. Це було духовно-педагогічне училище. Саме тут навчався легендарний повстанський отаман, полковник армії УНР, командувач повстанськими силами Правобережної України – Яків Гальчевський. Тут навчався і Михайло Стельмах, спогади про село описані ним у «Щедрому вечорі». Майдан Трепівський став освітньо-духовним центром на цілу округу.

Наразі вигляд села дещо моторошний. Палац розвалений, поблизу нього стоїть панська криниця, але вже без води. Старовинну школу викупив підприємець, зараз на її території пасуться кози та гавкають сторожові пси. Хто дав право проводити аукціон на таке історичне приміщення місцеві юристи з'ясовують досі, однак правди добитись так і не можуть. Від млина залишились лише стіни, які обсипаються. Ніде я не знайшов жодної таблички про пам'ятку архітектури, або ж пам'ятку природи: ні поруч старовинних дерев, ні на школі, ні на млині, ні біля завал 300 літнього палацу.

Коли блукаєш такими селами і довгий час не можеш зустріти живої душі, вкотре переконуєшся: на початок ХХ століття Україна йшла Європейським шляхом розвитку. І хто його знає, де б зараз була Україна і ці маленькі забуті села, якби в біленькі хати не увірвались із «своїми брудними чоботами» більшовики вигукуючи «Хто бил нікєм, тот станєт всєм!».











Використовувались матеріали з книги Валентин Долгих «Історія Кам'янки» Вінниця, фото Михайла Рюхова