Бубнівських гончарів та їхні незрівнянні вироби знають в усьому світі, повідомляє кореспондент Vlasno.info. Цей край Гайсинського району здавна славиться якісною глиною, а також трудолюбивими майстрами.

По праву та ліву сторони річки Соб розкинулося два села-побратими: Бубнівка та Новоселівка. Місцеві розповідають, що сучасна Новоселівка колись мала декілька назв, перша її назва ‒ Гончарівка.


За наказом графа Потоцького, який тоді володів цим краєм, з Умані було завезено декілька сімей, які славилися гончарним мистецтвом. Люди розповідають, що тут споконвіку займалися ліпленням глини, і пишаються, що ця майстерність не згасла, а навпаки, ‒ розквітає. Імовірно, що пошук нових глиняних родовищ та зростання населення призвели до заснування сусідньої Бубнівки.

Нині Бубнівка та Новоселівка ‒ відомий в Україні осередок гончарства. Адже тут, за словами людей, є усе: якісна глина й талановиті умільці.
"Батьком" бубнівського гончарного мистецтва вважають Андрія Гончара.

‒ Він був високим парубком, десь біля двох метрів. Постійно ходив і бубнів "Дай, Боже, здоров'я" і прожив аж 103 роки. Ще хлопцем він посварився з економом і втік з села у Гайсин. Там у майстра він навчився гончарного ремесла, зокрема робити политий посуд (такий, що блискотить) і розписувати його, ‒ розповідає директор музею Тетяна Шпак.

Тоді в Андрія Гончара було 12 батраків, які працювали на нього. Сам він був не грамотний, тому на зарубках палиці рахував виконану роботу. Після відміни кріпосного права Андрій відпустив всіх своїх людей, допомагав їм будуватися. Згодом покинув гончарство і почав орендувати млини.

‒ Бідним, дітям чи вдовам він завжди безкоштовно давав мірку борошна. У 1891 році, за ініціативи та фінансової підтримки Андрія Гончара, в Новоселівці була побудована Новотроїцька дерев'яна церква без жодного цвяха. Іконостас, який стоїть у церкві й досі, чоловік привіз аж із Афонової гори в Греції. Він розписував вироби лише трьома кольорами: чорною, білою та зеленою. Я також в своїх роботах використовую лише ці фарби, ‒ каже пані Тетяна.



Ще один відомий гончар Новоселівки і Бубнівки ‒ Агафон Герасименко. За декілька прийомів він робив такий посуд, що туди могла вміститися дитина. В нього було 14 або 16 дітей, але живих залишилося лише троє: два брати Яким, Яків та сестра Тетяна.



‒ Яким гарно формував посудину, а Яків красиво розмальовував. І так вони почали працювати разом в парі. В 1935 році, при Лаврській школі, була створена творча майстерня, куди запросили найкращих майстрів гончарства, туди потрапили і двоє наших братів. Вони зробили прекрасний столовий сервіз із червоної глини, за що отримали визнання і подяки, ‒ зізнається директор музею гончарного мистецтва Тетяна Шпак.

Роботи братів експонувалися не лише в Україні, але й у Парижі, Нью-Йорку, та Лондоні. Закордонні митці просто захоплювалися творіннями Якима та Якова Герасименків.


У 1988 році в хаті Якима відкрили музей імені братів Герасименків. Племінниця братів Герасименків Фросинія Міщенко продовжує розвивати майстерність своєї родини. Цьогоріч жінці виповниться 90 років. У 1995 році її визнали заслуженим майстром народної творчості України.

‒ В 2005 році мене також нагородили заслуженим майстром народної творчості. Але в нас в селі всі майстри надзвичайно талановиті і продовжують величну справу предків, ‒ розповідає пані Тетяна.

Фото: vocnt.org.ua