До списку населених пунктів, які за Законом «Про декомунізацію» потрібно перейменовувати, село Ворошилівка Тиврівського району не увійшло. А все тому, що назва села походить не від радянського політичного діяча Климента Ворошилова, а від козаків Вороша і Шила, повідомили кореспонденту Vlasno.info місцеві мешканці.


Втім, ще до козаків Вороша і Шила на цій території жили люди. Тут були знайдені знаряддя праці доби неоліту. Також у Ворошилівці знайдено глиняний посуд та модель трипільської будівлі. Археологи вважають, що тут було трипільське поселення, площею 8 га й розташовувалося близько 35 надземних жител.

‒ У VII столітті до нашої ери наше село входило до скіфської держави Невриди. Й досі залишилися кургани та городища. Знахідки з курганів нині знаходяться у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї. Але від заснування наше село називалося не Ворошилівка, а Меджибож. Назва походить від слова Бог (так тоді називалася річка Південний Буг). Ріка розділяє наше село на дві частини. Пам'ятаю, що у 60-70 роках, коли я ще ходила у школу, старі люди так і говорили "Живу за Богом", ‒ розповідає місцева мешканка Лариса Шутак.

У роки Визвольної війни, у Ворошилівці перебував загін сотника Шпаченка, в який входили два безстрашні козаки Ворош та Шило. Під час оборони сільської фортеці вони підійшли до ворогів і підірвали себе. Таким чином вдалося зберегти поселення. На місці тієї фортеці нині нічого немає, лише назва кутка "Замчисько". А після героїчного вчинку Вороша та Шила село почали називати Ворошилівкою.

Згодом, Ворошилівка помітно розросталася, і у XVII столітті це було містечко. На той час вже було дві православні церкви, костел і синагога. Однак до тепер нічого не збереглося. Після Жовтневої революції церкви та костел розвалили, з напіврозваленої синагоги зробили хату.



Костел, розповідають старші люди був розкішним. Сюди приїздили з окружних сіл та Гнівані. Але, оскільки, моста через Буг ще не було, діставатися доводилося поромною переправою. Це було дещо не вигідно, тому костел збудували у Гнівані, і у Ворошилівку вже ніхто не їздив.

У той час в селі жили переважно євреї. Займалися ремісництвом та торгівлею.

‒ Зараз у Ворошилівці немає жодного єврея. Хто вмер, а хто виїхав у Ізраїль. В нас дуже велике єврейське кладовище, раніше навіть з Вінниці привозили хоронити людей, ‒ каже пані Лариса.

Майже цілим залишився у Ворошилівці заїжджий двір (прототип сучасного готелю).

‒ Туди можна було заїжджати возами і так ночувати. А на ранок під будівлею, аж у два ряди, розгортався ярмарок. Раз у два тижні відбувалися торги, для села це було справжнє дійство. До заїжджого двору збиралися торгівці з усього краю, ‒ зазначає місцева мешканка Лариса Шутак.

– Ще у нас похований відомий український композитор і поет-перекладач Петро Ніщинський. Тут Він створив музичну композицію «Вечорниці», як сцену до вистави «Назар Стодоля» Тараса Шевченка, ‒ каже Лариса Шутак.


Пані Лариса розповідає: нині у Ворошилівці живе понад півтори тисячі мешканців, є школа, дитсадок, сільський клуб, сім магазинів та відоме на Вінниччині підприємство з виготовлення ковбаси.

Фото зі сторінки спільноти "Ворошилівка найкраща" в соцмереді ВКонтакті