Неймовірне село Буша Ямпільського району Вінницької області славиться не тільки дохристиянським храмом, Гайдамацьким Яром, Козацьким кладовищем, залишками трипільської цивілізації та середньовічними легендами. Є тут багато інших цікавинок, які привернуть увагу гостей. Сьогодні Vlasno.info розповість про Музей побуту, де збереглась у первісному стані атмосфера подільської родини сторічної давнини.

Вже на дворі музею нас зустрічають дерев'яні відра та старовинні вулики.

Зовні музей схожий на звичайну глиняну хатинку, в якій було взимку тепло, а влітку прохолодно. Ті, хто переходив жити в нову хату, приносив жарину зі старої печі, щоб запалити родинне вогнище. За бажанням, могли покликати з собою в нову оселю й Домовика — духа сім'ї, який, за віруваннями, мешкав за піччю.

Піч — головний атрибут кожного дому. На Поділлі її розмальовували яскравими орнаментами. Якщо піч була правильно вимурувана, то хліб у ній випікався добрий, гарно сходив і не підгоряв. А борщ і каша, зварені вранці, зберігались теплими до вечора навіть холодної пори року.

– Тут вона стилізована, не справжня, але в точності відображає ту, на якій варилось-пеклось, а на лежанці спали діти, – розповідає екскурсовод. – Також у всіх будинках мала бути колиска для новонародженої дитини. Адже колись народжувалось багато дітей, тому й колиска майже ніколи не знімалась. Поки підростали молодші діти, у старших з'являлись свої діти.

Кріпилась колиска до сволока, який символізував міцність родини. Його теж могли розмалювати візерунками-оберегами.

Всередині максимально збережена відповідність побуту подільської сім'ї. Екскурсовод також наголошує, що в цій хаті мешкала заможна родина. На це вказують окремі предмети меблів та елементи інтер'єру: шафа для посуду (коли зазвичай вішали полицю на стіні — мисник), ліжко (а не лава), шафа для одягу і скриня, стіл.

На Поділлі хата ділилась на дві частини: теплу і холодну. Холодну ще називали великою, другою. Навпроти сіней — комора, допоміжна кімната для сільськогосподарського інвентарю. Тут зберігались діжки, ночви, кінська збруя, коромисло та інше.

Долівка була глиняною, іноді її присипали сіном або соломою. На купці сіна у великій родині могли й спати. Священним вважався поріг, через який не можна було нічого вимітати з хати або передавати щось через поріг, бо добра не буде. Також неввічливо було розмовляти через поріг, треба обов'язково запросити гостей у хату. Над порогом вішали підкову на щастя.

В сусідній будівлі розташувався мистецький музей. Тут зібрані старовинні вишиті рушники, одяг, ткані килими та раритетні фото, які відтворюють історію села.

Дістатися до Буші можна автобусом з Центрального автовокзалу.

Нагадаємо, вінницьке село отримує дохід від історії.

Фото Тетяни Щербатюк