На березі річки Дністер, на самій верхівці Товтр, знаходиться старовинне село Нагоряни. У Нагорянських печерах, неодноразово знаходили свій прихисток від переслідування українські патріоти та закохані, сьогодні у печерах можна побачити світлину Шевченка, яку намалювали на початку XX століття, повідомляє кореспондент Vlasno.info.

Поселення на території села Нагоряни були ще за часів палеоліту. За версією дослідників, у печерах колись проживали неандертальці. Яскравим доказом того були численні знахідки під час археологічних досліджень. Місце дійсно з давніх-давен приваблювало до себе людей. З одного боку річка повна риби, рясно всипані ягодами схили Товтр, родюча земля та ліс стали місцем для заснування села. Людей які оселились у ньому називали "нагорянами" – ті, що живуть на горі, а село – "Нагоряни".

фото: ukrkovcheg.org.ua


фото: ukrkovcheg.org.ua


Хоча мешканці села мали свої обійстя, але печери були зажди місциною, до якої не заростала стежина. Колись у тих печерах молились монахи з монастиря, що у селі Лядова. Вони усамітнювались у скелі та приймали обітницю мовчання. У XIX столітті у печерах таємно від батьків зустрічались закохані. Люди кажуть, що коли батьки не благословляли шлюбу, закохані тікали на деякий час до печер, а потім батьки змушені були робити весілля.

фото: Вікіпедія


фото: photoukraine.com


На початку XX століття, коли НКВД переслідувало патріотів України, у Нагорянських печерах знаходили свій прихисток герої України. Місцеві жителі й досі пам'ятають, як носили їм їжу, теплу одежу та постіль. Стежку до печер знайти важко. Якщо ви не місцевий, пройти крізь рясні тернові кущі майже неможливо. Тому ця схованка за часів репресій НКВД порятувала не одне життя. Навіть сьогодні можна побачити на скелі викарбувану світлину Шевченка. Її автор переховувався більше трьох місяців. У вільний час вирізьблював на скелі Кобзаря.

фото: Вікіпедія

За радянських часів після Другої світової війни у скелях проживав циганський табір. Опалювались скелі багаттям, тому деякі зі скель лишились закопчені. У 70-80 роках в одній з печер, яку ще в селі назвали "амфітеатром", вечорами збиралась творча молодь. Молоді місцеві поети читали заборонені українською мовою вірші, співали рідні пісні, проводили справжні концерти рідної пісні.

Важко повірити, що ще 50 років назад в цьому селі вирувало життя. Жінки вирощували коноплі, вимочували їх у водах Дністра, сушили, вичісували та ткали полотна. У скрині місцевих бабусь і досі лежить їхнє придане, яке вони зробили власними руками. На горищах стареньких хаток, припадають пилом старовинні ткацькі верстати.

Із занепадом колгоспу люди лишились без роботи. Молодь поїхала шукати кращої долі у великі міста. Та у 2010 році до села Нагоряни випадково завітали вінницькі дельтапланеристи та байкери. Вінницький байкер Борис Греденюк привіз до села перших зелених туристів. Сьогодні у селі в будь-якій хаті готові зустріти гостей. Господарі не лише пригостять вас фірмовими смаколиками, а й проведуть екскурсію по своєму селі.

Головне фото: segodnya.ua