Хмільницький замок, що на Вінниччині, міг би стати візитовою картою міста. Про це повідомляє Vlasno. info з посиланням на сайт Укрінформ.

Замок звели на руїнах оборонних мурів, він більш ніж сто років оглядає місцеві краєвиди, зі своєї "Замкової гори".

Палац Ксідо – Хмільницька оригінальна споруда. Господарі так і не встигли пожити у дачній резиденції.

В замку працювали радянські установи, виконували свою роботу працівники НКВС.

Під час Другої світової війни тимчасовими власниками були нацисти.

Післявоєнні роки в стінах замку працював міський готель, який проіснував до останнього десятиліття. На даний час маєм вибиті вікна, фасади та інтер'єр руйнуються.

Споруда має два "обличчя".

Відкривається з балкона чудовий вид на річку Південний Буг і на місто.

Палац побудований на руїнах однієї з веж оборонних споруд, які були зведені за наказом гетьмана Яна Тарановського 1534 року.

Замість тильної сторони будівля має два фасада, один із них побудований у важкому фортечному стилі, облицьований гранітом, з баштами по кутках.

Біля палацу був парк, в якому росли екзотичні дерева та знаходилось два озера. Під час Другої світової війни парк було знищено.

Після війни замок перебудували.

В 2017 році до одного з озер провели проточну воду з річки та відновили його. Друге також починають відновлювати, розповідає виконуючий обов`язки директора Історичного музею міста Хмільник Наталя Пацанівська.

- А тепер, - пропонує вона, - погляньте на фасад парадний: цілковита протилежність! Він збудований у класичному стилі, вхід облямований двома рядами колон, пофарбований у білий колір. Він радісний, світлий, нагадує класичні садиби російських поміщиків.

Палац був зведений досить швидко, але Перша світова війна завадила внутрішньому оздобленню приміщень. Замок мав бути як літній дачний маєток, куди сім'я Ксідо планувала приїздити на відпочинок, проживали в Санкт-Петербурзі.

Костянтин Ксідо звернувся до відомого архітектора Івана Фоміна, який приїздив до Хмільника по запрошенню господаря. Фомін розробив також проект мосту через річку, та оздоблення озер у парку. Документів про будівництво майже не збереглося.

До речі, є певна несправедливість у тому, що цей палац називають палацом графа Ксідо, адже він збудований за кошти його дружини, графині Катерини Лєвашової. Для неї це був нерівний шлюб, адже хоча Костянтину Івановичу й приписують дворянське походження, після одруження титул дружини до нього не перейшов. Навпаки, вона втратила через нього титул і стала просто мадам Ксідо.

ГРАФИНЯ І ОФІЦЕР: ІСТОРІЯ МЕЗАЛЬЯНСУ

Історія шлюбу Костянтина Ксідо і його дружини Катерини Лєвашової обросла легендами і переказами про мезальянс старіючої заможної глухонімої графині та вродливого альфонса.

- Що стосується Лєвашової, то вона і справді була багатою нареченою. У 1793 році, коли Хмільник у складі Поділля увійшов до складу Російської імперії, Катерина ІІ подарувала місто і 28 довколишніх сіл своєму вельможі князю Олександру Безбородьку. Оскільки у нього не було дітей, увесь спадок перейшов його племінникам Безбородько-Кушельовим, а від них – генерал-майору графу Володимиру Лєвашову. У нього ж було дві доньки – Марія і Катерина. Марія, після одруження - княгиня Вязємська, жила переважно у Санкт-Петербурзі. Власницею ж хмільницьких маєтностей стала Катерина. Загалом їй належали 6641 десятина землі (це приблизно 7 тис. га) і великий цукровий завод.

А Костянтин Іванович Ксідо – російський офіцер, під час російсько-японської війни служив у Порт-Артурі, особисто знав його коменданта, генерал-лейтенанта Анатолія Стесселя, який здав місто японцям. Після цього драматичного епізоду Ксідо відрядили на Поділля для придушення селянських заворушень. І тут він познайомився з графинею Лєвашовою. Підбив його на шлюб із нею друг Бунін, - мовляв, одружися, матимеш титул і гроші.

- Невже Лєвашова була настільки старою і непривабливою?

- Згідно з місцевими легендами, вона й справді була відчутно старша (згідно з деякими джерелами – на 10 років, на момент одруження їй було 38 років. – авт.), не дуже гарна, худа та ще й до того ж глухоніма. А він був чоловік видний, високий і статний, етнічний грек, гусарської зовнішності, не одна панянка була в нього закохана. Але за дружину він 1905 року узяв все-таки Лєвашову. За цими переказами, він жив багато завдяки її статкам, за які, власне, й почав будувати палац.

Одружився він, звісно, дуже вигідно, але точно не був нікчемним ловеласом чи боягузом. Він мав нагороди за хоробрість під час оборони Порт-Артура. А ще це подружжя насмілилося прихистити в себе опального Стесселя, якого спочатку засудили до смертної кари. Потім, після помилування Миколою ІІ, він відсидів рік у в'язниці, а згодом Ксідо виклопотав йому право відбувати покарання на Поділлі, а саме у Хмільнику. Позаяк генералу заборонили проживати у місті, Ксідо віддав йому двоповерховий будинок садівника навпроти свого палацу - на протилежному березі річки була територія с. Мазурівка. Там Стессель і прожив до самої смерті у 1915 році.

А Лєвашова... Поки в нас не було ніяких фотографій, ми цю легенду туристам так і розказували. Але 2015 року стали доступні петербурзькі архіви фото- і відеоматеріалів, і я знайшла фотографію з їхнього весілля. Виявилося, що не такий вже Ксідо й красень, а вона – погана.

До того ж мені стало цікаво, наскільки вона була глухоніма. Виявляється, це була освічена жінка, яка навчалася у Франції. Зберігся її щоденник з вирізками із закордонних газет, який вона вела з 8 років і до заміжжя. Кажуть, що вона володіла ще й німецькою мовою. Катерина Володимирівна самостійно вела справи цукрового заводу, разом із сестрою поблизу Санкт-Петербурга заснувала курортне селище на базі родинного маєтку «Осиновая роща». Російською, а тим більше українською мовами вона не володіла. Можна припустити, що місцеві вважали її глухонімою, бо не розуміли чужої мови.

Після весілля подружжя здебільшого жило у Санкт-Петербурзі, в особняку на набережній Фонтанки, 18. На першому поверсі розташовувалася редакція журналу «Русская старина», співвласником якого був Ксідо, а на другому - житлові приміщення. Ксідо захопився видавничою справою та випустив ряд цікавих книг, зокрема «У країну майбутнього» Фрітьофа Нансена.

У 1915 році під час Першої світової війни Костянтина Івановича забрали на фронт, і після того родина у свій подільський палац не поверталася.

Громада Хмільника, стурбована станом палацу, близького до руйнації, б'є на сполох не перший рік. Аби не втратити пам'ятку національного значення, місцева влада розглядала різні варіанти порятунку. Але на заваді, з одного боку, постає охоронний статус палацу, з іншого – вартість його реставрації. За попередніми розрахунками фахівців міськради, відродження палацу Ксідо може коштувати від 50 млн грн. Коштом міського бюджету реалізувати такий проект наразі неможливо, позаяк власні надходження до міського бюджету за минулий рік склали усього близько 60 млн грн. За умови ж ритмічного фінансування відродити палац можна було б за два з половиною роки.

Утім, надія на те, що палац Ксідо не тільки не зникне, а й стане туристичною родзинкою Хмільника, здається, з'явилась.

Попередньо можливістю вкласти кошти у відродження палацу зацікавились дві потужні бізнесові структури, які займаються готельним бізнесом. Вони обіцяють відродити його архітектуру і зберегти первісний вигляд споруди, аби зберегти палац для нащадків.

Читайте також: Чому відпустку варто провести на Кіпрі.

Фото: ukrinform.ua