Вінничанин Віктор Долецький із трьома друзями за вісім днів проїхали більше 600 кілометрів вздовж річки Рось від початку і до кінця.

— Я давно практикую генеалогічні подорожі — по місцях, де колись жили мої предки, - розповідає Віктор. —А вони якраз із берегів цієї річки.

Команду Віктор добирав дуже просто: просто написав в оголошенні у соцмережах, що він їде. А хто хоче — долучайтесь. Із мандрівником поїхали вінничани Олександр Гуцало та Юрій Білінський, а також товариш із Білої Церкви Олександр Алєксєєв.


Про п'ять найцікавіших зустрічей мандрівки Віктор розповів кореспонденту Vlasno.info.

Батько хірурга із АТО

Із Вінниці мандрівники стартували у сторону села Ординець Погребищенського району. Доїхавши, облаштувалися на ніч на березі річки. Двоє з команди поїхали у село шукати хліба. У магазині познайомились із Василем Івановичем Крульком — головою сільради села Левківка, до якої входять Ординці.

— Коли хлопці розказали про нашу ідею проїхати по річці Рось, він настільки захопився, що запросив вранці до себе. Коли ми приїхали, він розказав, що давно мріє про створення фотоальбому, у якому був би кожен населений пункт, який розташований вздовж річки Рось, — розповідає Вікор. — Саме тому від нашої ідеї він був у такому захваті. Спорядив нас продуктами: хлібом, салом, часником, картоплею, пригостив морозивом.

Окрім того, Василь Іванович попросив мандрівників провезти берегами Росі український бойовий прапор з АТО. Його привіз його син, який зараз служить у мобільному госпіталі в АТО.

— Казав: "хочу, щоб цей прапор проїхав по річці Рось і потім щоб до мене вернувся". Ну що ж, він проїхав. Ми почепили цей прапор на велосипед Олександра Гуцала і так із ним проїхали всю дорогу.


Велолюбитель із глибинки

Цього ж дня мандрівники доїхали до містечка Погребище.

— Тут був костел, прихожанами якого була уся моя батьківська лінія, — розповідає Віктор. — У Погребищі в парку, дивлюсь, стоїть хлопець
із велосипедом у повному екіпіруванні. Подумав ще тоді: певно не місцевий, бо дуже гарне обладнання. Ми проїхали далі, аж тут, бачу, він мене доганяє. Питає, звідки ми. Познайомились, виявилось, його звати Влад Матковський. А ще — у Погребищі є клуб велолюбителів. Вони розробляють цікаві маршрути, регулярно катаються. Він тут же, на ходу, почав дзвонити своїм товаришам, казати, щоб приєднувалися до нас. Але ж ми були проїздом і ніхто так швидко не зреагував. Тільки він із нами проїхав частину маршруту.

Краєзнавець-історик

Як виявилось, поки хлопці їхали, Василь Крулько, встиг подзвонити вчителю історії та краєзнавцю із села Борщагівка Михайлу Григоровичу Рибаку, щоб той їх зустрів та провів екскурсію по селу.

— Він до нас дзвонив ще коли ми були у Погребищі. Казав, обов'язково передзвонити йому, коли ми приїдемо. Ну, ми подзвонили, щоправда, приїхали уже під вечір. Аж тут, бачимо, приходить чоловік у вишиванці.
Борщагівка цікава тим, що тут стоїть пам'ятник до 200-річчя страти Іскри та Кочубея, козаків, які доповіли Петру І, про те, що Іван Мазепа уклав договір зі шведським королем Карлом ХХІІ. Цар не повірив їм і наказав стратити. Страта відбулася саме на цьому місці, де зараз знаходиться село Борщагівка.

—Там так гарно розписано: "верным отечеству Искре и Кочубею...", — розповідає Віктор. — Проте, на обеліску обминається факт, що це саме цар їх і стратив. Тобто на сьогоднішній день пам'ятник неоднозначний, але це історія. Пан Рибак казав, що були пропозиції від деяких гарячих голів у селі знести цей пам'ятник, адже вони фактично, зрадники України. Але це, все-таки, історичний факт і його поки залишили.


Місцевий активіст пан Сергій

У селі Саморідня Корсунь-Шевченківського району Черкаської області мандрівники після крутого підйому зупинились відпочити.

— Зупинились ми біля ФАПу. Із нього вийшла жінка, ми питаємо, де можна набрати води. Вона порадила сходити до пана Сергія. Пішли до нього я і Сашко Гуцало. Набрали води і мали уже йти. Але тут заходять два інших наших друга, кажуть, може, ми тут і молока купимо? І тут пан Сергій каже: "так, заходьте". Накриває скатертиною стіл у садку, ставить трилітрову банку молока, хліба, меду. Нагодував нас. Із собою спакував уже традиційно: картоплі, хліба, сала, часнику, зелені. Потім каже: "яєць, вам, хлопці дам". Ми кажемо: так поб'ються ж. А він: "то я вам зварю. Два десятки стане?" Ми кажемо, що багато. Збирався варити десяток, але усе одно приніс дванадцять.



Безстрашний Олександр Хрипко

Того дня мандрівники доїхали до місця, де Рось впадає у Дніпро. У цьому місці вона сильно розливається. А хлопці хотіли знайти саме місце впаду Росі у Дніпро.

— Як такого цього місця немає, там багато заплав, острови, болота. Але ж нам було цікаво. Вирішили об'їхати з іншої сторони. А це треба вернутися кілометрів 12, потім їхати через міст. Так ми доїхали до села Михайлівка, почало сутеніти і нас накрив дощ. Стати табором нема як, бо ж треба десь посушитись.

Олександр Хрипко фото


У селі мандрівники почали шукати старі будинки, але у них було дуже брудно, тому не зупинялись.

— Нас направили до якогось християнського табору, але чітко не пояснили, як до нього добратись. Ми почали питати у людей і нас направили до пана Олександра Хрипка. Приїхали ми, почали пояснювати хто такі і чого нам треба. А вже майже стемніло. Уявіть, що приїхало четверо незнайомих чоловіків і чогось хочуть. Але пан Олександр допоміг нам. Виявилось, що того табору уже нема. Але Олександр погодився пустити нас у молитвений будинок, який є у їхньому селі. У ньому були лише лавки. Але ми їх здвинули докупи, запалили грубку, посушились. Пізніше навіть виявилось, що із паном Олександром у нас є спільні знайомі.










Фото надане Віктором Долецьким