У селищі Сутиски, що у Вінницькій області, достатньо цікавинок. Це приголомшлива набережна на річці Південний Буг, гарні дівчата та багато іншого. Але найдивовижніша та незвичайна перлина цих місць – двотонна ванна, яка видовбана з монолітного шматка граніту.

Історія цієї ванни такова. Не так далеко від Сутисок знаходиться село Гнівань — місце, яке давно відоме своїми гранітними розробками. Промисловий видобуток почався під час будівництва залізниці Київ-Одеса з 1865 року. До 1891 року працювало два кар'єри, які робили будівельний та дорожній граніт, а також тесаний і полірований. Продукція відправлялася в Австрію, Францію, Німеччину і звичайно для внутрішнього вживання в Російській Імперії. Виробками володіли Франц і Гнат Ярошинські. З розширенням виробництва власники подумали про створення акціонерного підприємства. Оскільки кар'єри вважалися власністю Імператора, знадобилося згоду Миколи II. 13 грудня 1902 згоду було отримано і було створено "Акціонерне Товариство Подільських гранітних ломок і майстерень гранітних виробів" з капіталом в 200 тисяч рублів. Під час Першої Світової, в 1916 році Микола II та Олександра Теодорівна відвідали Вінницю. Можливо були в Гнівані та Тиврові. Тоді Ярошинський вирішив подарувати Імператору гранітну ванну. Її робили майстри Радзіховський, Іщук та Собканюк, з цілісного масиву дрібнозернистого граніту. Виріб важив близько двох тонн. Однак Микола, будучи забобонним, відмовився прийняти подарунок Ярошинських - його бентежив чорний колір. Можливо після цього ванну придбав граф Гейден та привіз її до себе в Сутиски, де в нього був маєток. За зразком знаменитої Царської ванни під Царським Селом, тут спочатку встановили ванну, а потім навколо побудували будівлю. Двері будинку були вузькими, щоб її не можливо було винести. Про це спіткнулися в 1944 році німці, коли відступаючи вирішили вивести її до Німеччини. Тоді вирішили виносити через вікно, але після того, як її підняли на підвіконня, ванна тріснула навпіл.
Після відходу німців селяни склеїли ванну.

– Якщо ця ванна не тріснула навпіл, вона би коштувала дуже багато грошей. Монолітні ванни тих років дуже цінуються. Навіть в такому стані, в якому вона зараз, ванна має свої ціну. ЇЇ, як мінімум, можна було показувати, як музейний експонат. Дивно, що на неї «забили», –  каже колекціонер антикваріату Андрій Загребельний.

Зараз тут розташувався інтернат. Вхід до ванни зачинений. Подивитись на неї можна хіба що через вікно. З Вінниці можна добратися до Сутисок з кінцевої трамвайної зупинки Електромережа за півгодини.