У селі відроджують стародавні традиції та обряди

У селі Борщівці Могилів-Подільського району господині варять смачний борщ і розповідають романтичну легенду про закоханих Немію та Стрімкача, повідомляє кореспондент Vlasno.info.

– Колись на хутір напала навала ординців і всіх людей перебили, а на одну дівчину Немію із синіми-синіми очима рука у ворога не піднялася. Один хлопець забрав її з собою. Вони воювали далі, а дівчина все плакала за рідною землею. Тоді закоханий у неї парубок Стрімкач вирішив завезти її назад на батьківщину. Там між двома теперішніми селами Борщівці та Кричанівка стояв велетенський камінь біля якого вони таємно зустрічалися. Але, коли ординці побачили, що їхній воїн втік з синьоокою Немією, ‒ на конях чимдуж помчали за ним і біля каменю того величезного наздогнали і жорстоко вбили Стрімкача. А Немія так плакала і заливалася гіркими слізьми, що зараз на тому місці тече струмочок, який впадає прямо в однойменну річку Немію, а камінь той тепер називають Стрімкачем, – ділиться історією місцева мешканка Тамара Крюкова.



Цю легенду та інші сільські історії колись зібрала і склала у віршованій формі учениця Борщівської школи Анастасія Піманова.

‒ Назва села має декілька версій. Одні кажуть, що в нас варили смачні борщі, інша ‒ у Могилів з Бару йшли шевці та й очевидно поселилися там, бо спочатку село називали "Баршовці", ‒ розповідає вчителька географії Галина Тихолаз.

У Борщівцях народився відомий етнограф та фольклорист Андрій Димінський, який зібрав більше двох тисяч пісень, казок та легенд. Тепер сільський народний колектив "Борщівчанка" займається відновленням всіх тих пісень та традицій, що колись зібрав етнограф.

Народний колектив "Борщівчанка"

В приміщенні теперішньої школи колись було народне училище. Приїжджав панок з етнографом Андрієм Димінським і маленькі діти показували їм танці, співали пісень, а ті давали їм цукерки та монети і записували все те.



Жителі Борщівців розповіли про потойбічні сільські сили. Наприклад, на місці сучасної кам'яного храму колись стояла дерев'яна церковка без жодного цвяха. Але в радянські часи голова села наказав її розібрати, вже через деякий час голова села осліп, інший чоловік втопився, а решта хворіли й мучилися.

У записах матері етнографа Димінського люди також знайшли згадки про відьмацтво, зокрема що в його сім'ї була наймичка і однієї ночі до неї явилася дівчина вся в білому і торкнула наймичку за ногу, наступного дня вона вже не могла ходити.

Залишилися в Борщівцях рештки панського маєтку. Колись там жило два брати пани Фолянди і тримали вони два села. На річці звели величезні водяні млини, які існують до цих пір.

‒ В нашому селі пан був добрий, а от у сусідній Кричанівці його брат був злий і люди дуже його не любили. Якось недалечко від панських хоромів вони посадили акацію, щоб колоти того пана. Та акація росте й досі, ‒ зізнається пані Тамара Крюкова.

Село Борщівці розташоване у низовині і росте тут багато рідкісних рослин, занесених до Червоної книги. На полі за селом, розповідають люди, у громадянську війну було страшне побоїще, усе поле було вкрите трупами. В пам'ять про це люди вирішили викопати криничку і встановити стелу з назвою "Несе Галя воду".

Фото зі сторінки спільноти "Борщівці" в соцмережі Вконтакті