Про палац "Зоря" у Вінниці знають усі. Але не усі знають, чому він так називається і що ця будівля одна із найнезвичайніших у місті. Vlasno.info в черговий раз рокриває секрети вінницьких споруд поважного віку, які є окрасою та історією обласного центру. А також пропонує вінничанам долучитись до створення відеопроекту "Історія будівель Вінниці" інформаційно та фінансово.

Позивний, що став космічним символом

Першою незвичайністю міського Палацу мистецтв "Зоря" є його назва. Більшість з нас думають, що саме так поетично і космічно заклад назвали з огляду на його культурно-мистецький профіль. Насправді, усе прозаїчніше, і, водночас цікавіше: "Зоря" - це позивний військового 45-го заводу, який у 1971 році побудував для своїх потреб клуб, що пізніше став Палацом мистецтв.

Клуб на місці конюшні

— Спочатку планувалось, що це буде просто перероблений, реконструйований заводський клуб, що знаходився на території заводу, неподалік прохідної, там, де зараз стоїть п'ятиповерхівка, - розповідає автор проекту "Зорі", інженер-будівельник, 79-річний вінничанин Валерій Дроброговський. - Той, з дозволу сказати "клуб", знаходився у пристосованому приміщенні старої конюшні, при їдальні. Він складався з однієї великої кімнати і однієї маленької підсобки.

Ініціатором будівництва був директор заводу, полковник Павло Лукашенко, який 20 років очолював це підприємство. Будівництво було його хобі.

Молодому інженеру директор заводу поставив завдання зробити проект клубу. Оглянувши старезну будівлю Валерій Доброговський зрозумів, що там реконструювати немає що, конюшню потрібно знести і з нуля будувати новий будинок. Його пропозиція була прийнята, і Міністерство оборони СРСР виділило на побудову нового клубу 300 тисяч рублів.

Як типовий проект  став унікальним

Зайнявшись підготовкою до створення проекту нового клубу його автор вирішив не робити унікальний індивідуальний проект. Бо це був дуже копіткий, тривалий і затратний процес. До того ж, було потрібно мати великий колектив вузькопрофільних фахівців. Тому вирішив за основу взяти типові проекти, за якими на той час будувались сільські і міські будинки культури і кінотеатри.

Проаналізувавши варіанти, синтезував усе побачене, і мимоволі, практично самотужки, створив свій, індивідуальний проект.

Деякі ідеї підказав і архітектор Вінниці.

Всі креслення виконував олівцем, на кульмані.

Працював Валерій Доброговський щоденно, нерідко до 22 години й довше. Потім зібрав невелику, але дружню і творчу команду фахівців, які допомагали у проектуванні клубу.

До слова сказати, окрім "Зорі", Валерій Доброговський є автором практично усіх будівель і виробничих цехів 45-го заводу.
Павло Лукашенко оцінив завзяття і творчий потенціал молодого проектувальника, добре до нього ставився, підтримував. В знак подяки від заводу інженер отримав більше 50 грамот, постійно мав преміальні заохочення, двічі від заводу йому надавалось житло.

Заводський клуб, що став окрасою міста

Коли було отримане "добро" у Москві, розроблені проектні пропозиції і складено кошторис, прийшла черга до затвердження будівництва міською владою.

—Ми пішли з Лукашенком у міськком партії. Туди був запрошений головний архітектор міста Владислав Горбатий. Подивившись проект, він зауважив, що ховати такий гарний будинок на території заводу недоцільно і запропонував винести його у сквер, навпроти підприємства. Ми з Лукашенком погодилися. Правда, в такому випадку губився зміст: бо скрізь писалося, що це реконструкція їдальні під клуб. А це вже окреме будівництво. Але, кошти виділені, партія дозволяла, тому ніхто нікого не чіпав - будуйтесь.

Хитре будівництво руками заводу

Виділених Міноборони 300 тисяч рублів на будівництво такого великого і багатопрофільного об'єкту, яким на кресленнях був новий заводський Будинок культури, було замало. А перевищувати ліміт виділеної суми було не можна.

Тоді керівництво 45-го заводу вдалось до хитрощів: всі роботи на будівництві робились за рахунок заводу, а кошти списувались, як на виконання заводських робіт. Підприємство надавало власний автотранспорт, на заводі були виготовлені металеві перемички, ферми для перекриття кіно- і спортзалу, працівники підприємства самі забивали сваї, завод надавав матеріали і т.п.

Окрім того, за виконану роботу заводські працівники, як і годиться, отримували зарплату.

Кожен ранок починався з того, що Павло Лукашенко і Валерій Доброговський йшли на об'єкт і дивилися, як іде будівництво.

Проект "Зорі" - один з кращих в радянській Україні

—Наш проект, за пропозицією керівництва Вінниці, на початку 1970 років був виставлений на Республіканський конкурс кращих проектів в Україні, в розділі "Громадські будівлі соціального призначення", - посміхається Валерій Доброговський. - Там ми зайняли третє місце. Потім приїжджали до нас колеги з Івано-Франківська, з 63-го заводу Міноборони, хотіли зробити такий, як у нас, Будинок культури. Брали креслення, але так нічого не побудували, наскільки мені відомо.

Новітні технології у будівництві "Зорі"

Цікава історія сталася під час пошуку відповіді на питання:" Чим і як штукатурити будівлю нового клубу".

—Досвіду у нас не було, з матеріалами було сутужно. А в той час якраз почала входити в моду на заході України теразітова штукатурка, - розповідає Валерій Доброговський. - Ми поїхали з колегами до Івано-Франківська, Мукачева, де її уже застосовували, вивчили технологію і застосували у себе. На фасаді "Зорі" вона стоїть уже майже 50 років. Ця штукатурка робиться з цементу, піску, мармурової крихти. Але там були свої нюанси: пісок потрібно було використовувати добре промитий, крихту теж, цемент використовувати лише білий. Вийшла гарна, біла будівля, на той час для Вінниці доволі значна.

Ще одна проблема, яку довелось вирішувати - складні геологічні умови грунтів на яких будували новий клуб. Виявилось, що для міцності стандартних 10-метрових свай замало. Довелось добивати ще 2-метрові сваї.

Складним був і пошук матеріалів для підлоги. Відповіді на запитання "чим покрити" вестибюль Валерій Добровський шукав в журналах по будівництву. І знаходив. Так, одного разу побачив розповідь про ноу-хау Костянтинівського заводу, що на Донеччині, який розпочав випускати плити для підлоги з переплавленого шлаку. Відтак, при будівництві "Зорі", вперше у Вінниці були застосовані такі плити сірого і білого кольору. Ними була покрита підлога у вестибюлі і стіни у гардеробі. Сьогодні їх можна побачити лише тут, і на облицюванні фандаменту палацу.

Плаваюча підлога, висувний кіноекран

У новому Будинку культури розміщувалась і вечірня школа для робітничої молоді. Вона знаходилась на першому поверсі, якраз під спортзалом.

— Щоб людям, які ввечері прийшли сюди на навчання, зверху не гупало по голові, ми в спортзалі встановили так звану плаваючу багатошарову підлогу зі спеціальною підкладкою.

Багато чого придумували самі в облаштуванні кінозала. Плити для облицювання залу виготовляли із штучної шкіри і алюмінія. На фасаді встановили вилиті з алюмінія спеціальні прикраси.
По боках сцени зробили вентиляційні шахти. Стелю підшивали до металевих ферм.
Сам зал ми розрахували під кутом, щоб передні глядачі не закривали видимість тим, хто сидить позаду. Екран зробили висувний, на колесах. Бо сцена мала багато призначень, окрім кіно - проведення концертів. урочистостей і т.п. Кінозал був розрахований на 630 місць.

Під сценою ми зробили велику кімнату. Це приміщення було призначене для заняття важкою атлетикою. Там підлога теж була особлива, зроблена у два шари з дуба.

Новий клуб мав велике фойє. Це був танцювальний зал, де проводились вечори танців. На третьому поверсі - кімнати для гуртків. За сценою була кімната для занять важкою атлетикою.

— Вперше при облаштуванні інтер'єру ми використали підшивну стелю з вбудованими ліхтарями. Тоді це ніде ще не застосовувалось, лише починалось. Усі новинки я знаходив у періодиці. Звоню на завод, домовляємось, даємо завдання постачальникам, закладаємо в проект. Дуже складно мені було спроектувати сходи бокового аварійного виходу з боку будівлі. Я вирішив зробити східці на прямими, а вигнутими дугою. Комп'ютерів тоді ж не було, щоб побачити усе це в тривимірному просторі, усе доводились вираховувати до міліметра, дуже складна робота. Але, на щастя, усе чудово вийшло.

Спочатку клуб, Будинок культури, а потому Палац мистецтв "Зоря" 20 років радував своєю роботою мешканців обласного центру.
А коли після розпаду СРСР на заводі стало сутужно з фінансуванням, а відтак і з утриманням закладу, підприємство було вимушене передати свою "Зорю" на баланс міста. Там вона перебуває й нині, і успішно функціонує. Протягом останніх років тут зроблено ремонт, утеплення і оновлення фасаду.

Автор "Зорі" людина, що побудувала півсвіту

Автором проекту МКП "Зоря", як уже було сказано вище, є Валерій Леонідович Доброговський, інженер-будівельник з понад 50-річним стажем. Він наш земляк, народився у Хмільнику. Закінчив Київський інженерно-будівельний інститут, пройшов шлях від простого проектувальника до керівника Вінницького проектного інституту. За свій довгий трудовий вік побудував сили-силенну різноманітних об'єктів військового і цивільного призначення у Вінниці ( заводи "Маяк", "Термінал" й ін.) в інших містах України, а також в Казахстані, Білорусі, Росії, Молдові.

Читайте також: Птах на Будинку офіцерів у Вінниці "ховає" всередині танк 

Фото: Сергій Білоус