Щедрий вечір, свято Маланки, вечір на Василя - всі ці назви стосуються вечора 13 січня. Вважається, що Щедрий вечір виник ще у дохристиянські часи, а у християнському календарі припав саме на день преподобної Меланії. Згодом два свята, язичницьке та християнське, злилися у одне, дуже насичене різноманітними обрядами. Існує легенда про дочку бога Місяця Меланку, яку викрав змій, але саме на Щедрий вечір Василь її визволив.

Цікаво, що у різних регіонах України традиції різняться, а на Галичині взагалі святкують Щедрий вечір 18 січня, коли на Поділлі «Голодна кутя».

Найкраще ритуал меланкування зберігся на півдні Поділля, де в піснях свято Меланки називають «подністрянкою».

Також на Поділлі проходять "ряжені" або костюмовані обходи. Усі ролі виконують неодружені хлопці. Один переодягається у дівчину Меланку, яка зазвичай зображується поганою господинею, що б'є посуд, мете сміття від порогу до центру хати, кладе взуття на стіл тощо. Господарі мають завадити у цьому Меланці. Такі дійства обов'язково супроводжуються піснями і танцями. Хлопці переодягались також у Ведмедя, Цигана, Козу та інших. За щедрування отримували гроші, харчі або солодощі. Завершувалось все весіллям Меланки й Василя, яке символізувало нове життя та настання Нового року.


Одним із обрядів вечора 13 січня є «водіння кози». Головними дійовими особами є Коза та Кіт. Кота грає наймолодший із хлопців, який виконує суто фінансову функцію, – ходить з торбою, нявкає і просить «сала», тобто, дарунків. "Наряд" хлопця, що грає роль Кози, мав нагадувати справжню козу. Під час вистави Коза помирає, а потім – оживає. Оживляють Козу не тільки щедрувальники, але й всі присутні у хаті. Для цього її треба розсмішити: її може лікувати лікар, при цьому смішно коментуючи все, що він робить; Козі можуть перераховувати зуби, смикати її та штовхати. Є і «сороміцький» метод: перевіряють чи Коза «доїться», а оскільки роль Кози завжди виконує хлопець, то від таких дій Коза швидко оживає.


У селі Червона Гребля Чечельницького району неодружені хлопці рядяться у "циган". Спеціальні маски починають плести ще влітку. Вирізають ніс, очі, рот. Замість зубів пришивають кукурудзиння, замість носа — буряк, нашивають також стрічки та пір'я на свій смак. Такі головні убори виходять досить важкими.

Є такі персонажі, як Маланка, Береза, Дід, Баба, Синки. Маланка і Береза підмальовуються, одягаються, як дівчата. Маланка носить кужель на палиці, а Береза — дзвіночок, на звук якого господарі мають виносити гостинці та гроші. Всіх перехожих "ряжені" також зупиняють і просять "позолотити ручку". Якщо скупляться, хлопці сердяться, можуть бити палицями по машині. Баба підганяє Синків канчуками, які виготовляються з палиць та панчіх. У панчохи "цигани" напихають ганчірки, замочують і дають замерзнути. Канчуки стають потужною "зброєю".


Різні групи "циган" ходять різними вулицями. Коли ж їх шляхи перетинаються, починають боротися або битися. Щедрують до пізньої ночі, в декількох господарів залишаються до ранку. Потім йдуть посівати. Ближче до обіду все село збирається у центрі, обирається журі, і тривають змагання на звання найсильнішого "цигана". Борються у різних вагових категоріях. Переможців обов'язково "гуракають" - піднімають на ура. Після розпивання "могорича" усі розходять святкувати Василя по домівках.

Дівчата у цей вечір теж не сиділи склавши руки. Вони ворожили: кидали через хату чоботи – в який бік «носом» чобіт впаде, туди і заміж піде; лічили кілки на плоті: «удівець, молодець».

На півдні Поділля та на Буковині традиційно розпалювали величезні вогнища, через які стрибали Меланка та інші. Після цього хлопці кидали у багаття свої маски, в яких ходили "ряженими". Закінчувалося дійство тим, що усі вмивалися або бризкалися водою. Так вони проходили ритуал очищення. Хлопець, що був переодягнений у Козу, обов'язково мав скупатися у ополонці, інакше у нього виросте хвіст.


В деяких регіонах традиційною була обрядова оранка. Щедрувальники плугом орали сніг із землею, а потім заносили плуг до хати і посівали.

Цікавим був ритуал "лякання дерев". Жінка, що замісила тісто для випікання новорічного хліба, не мила рук і разом з чоловіком йшла у сад лякати дерева, що погано вродили. Чоловік палицею стукав по стовбуру тричі і погрожував зрубати, якщо дерево не буде родити надалі. Жінка обтирала руки від тіста об дерево та підв'язувала його перевеслом, яке робилось з соломи, що лежала в хаті від Святвечора.

Вважалося, що худоба та рослини на Меланки можуть розуміти людську мову, і навпаки. Тварини та рослини, з якими хазяї погано поводилися протягом року, могли поскаржитися Богові ввечері 13 січня, тому цілий день 13 січня худобу ретельно доглядали.
Від Святого вечора до Василя хазяям заборонялось підмітати підлогу, аби не вимести щастя з домівки.

Господині готували щедру кутю, напікали млинців, пирогів, вареників з сиром. На Вінниччині традиційним вважається приготування кров'янки, яку нерідко називають саме «маланкою», а також святкових хлібів, яким дали назви на честь Маланки та Василя.

Зранку 14 січня, на Василя, починався новий обряд – засівання. Вдосвіта хлопчики або чоловіки ходили по домівках з торбинкою зерна і посівали: заходили до хати, розкидали пшеничні зерна по всій оселі. За це посівальники отримували ласощі або гроші. Розсипане зерно господиня повинна була змести і дати курям.