Ким були відомі вінничани на новорічних ранках

Бетмени, спайдермени, зайчики, сніжинки, принцеси та королеви... Саме в ці образи перевтілюються діти на Новий рік. А ким були відомі вінничани на новорічних ранках, дізнавався кореспондент Vlasno.info.

Колобок Віктор Бронюк

Музикант, співак, лідер гурту «ТІК» Віктор Бронюк побував у ролі багатьох казкових персонажів, але найулюбленіший – Колобок.

– Довелось побувати у «шкурі» абсолютно різних казкових персонажів і тварин. З ролей у садочку найбільше запам'яталось, як грав Колобка, – розповідає Віктор. – Цей герой – веселий і оптимістичний, як і я. У школі мені якось дісталась роль ще одного загального улюбленця – Чебурашки. Пізніше грав Гнома, Мушкетера, Козака, а у старших класах – Діда Мороза.

Білосніжка Раїса Панасюк

Голова правління вінницької громадської організації «Гармонія» Раїса Панасюк приміряла костюми як позитивних так і негативних персонажів.

– На новорічних ранках сценічні ролі були дуже різними від позитивних ліричних до драматичних та кримінальних елементів. Була Білосніжкою, Гердою, Кікіморою та лисичкою. Ще з раннього дитинства дуже любила виступати, навіть була режисером спонтанного театру, дуже часто імпровізувала. Віршики вчила часто, – каже Раїса Панасюк.

Раджа і Ведмедик Симеон

Митрополит Вінницький і Барський Симеон (Володимир Іванович Шостацький) пригадує, як батьки купили маску ведмедика і вдягли коричневі шаровари.

– Я виріс у селі, і на відміну від міст новорічні ранки у нашому садочку не проводилися, принаймні я їх не пам'ятаю. У школі пам'ятаю: батьки купили маску ведмедика, вдягнули мене в коричневі шаровари й зробили з мене такого актора. У старших класах грав Діда Мороза. У випускному класі був Раджею, героєм індійської казки. Дуже любив співати, говорити, і танцював бальні танці, і народні, і у вікторинах і конкурсах брав участь. Я завжди був, як кажуть, активістом. Завжди сумлінно вивчав вірші й ніколи не збивався, бо був дуже відповідальним, по сьогодні пам'ятаю дитячий віршик «У лісі-лісі темному...», – згадує Симеон. – Своїх дітей не маю, дуже люблю слухати, як виступають малюки. Це дуже зворушливо.


Сніжинка Ярослава Куряча

Модель, віце Міс Україна 2011. На конкурсі Міс Світу 2011 Ярослава увійшла до першої п'ятнадцятки конкурсанток, пройшла шлях від сніжинки до снігурочки.

– У дитячому садку майже завжди була сніжинкою. Пам'ятаю, як в школі, точніше молодших класах грала снігурочку. Дуже любила та з легкістю вивчала новорічні віршики, пісні, особливо любила новорічні танцювальні постановки. Дуже швидко все запам'ятовувала, особливо коли допомагала мама, – розповідає Ярослава Куряча.


Кароока Снігуронька Ольга Маліновська

Громадська активістка Ольга Маліновська вживалась у роль багатьох казкових персонажів, але завжди мріяла перевтілитись у Снігуроньку. Мрія збулась.

– Дуже любила виступати. Ще з дитячого садочку переграла всі можливі дитячі акторські ролі: сніжинка, лисичка, Елочка Людоїдка, балерина, ніколи не повторювалась. Дуже мріяла зіграти Снігуроньку. В четвертому класі моя мрія збулася: мені дали головну роль кароокої Снігуроньки. Щоправда найбільше мені запам'ятався образ, в який я перевтілилась на честь мого улюбленого режисера цирку, актора Олега Попова. Якось ми з рідними їздили на його виступ й після того мені мама купили декілька шматків червоно-зеленої тканин у кліточку й пошила піджачок та штанці. Дуже вдячна своїй мамі, за те, що вона постійно все робила, аби я не була схожою на інших. Навіть свою весільну сукню тричі перешивала, щоб зробити щось оригінальне, - згадує Ольга Маліновська. - Я була дуже активною все гарно запам'ятовувала, тому в середніх класах виступала не лише в школі а й ходила колядувати з колядниками. Мене вдягнули в образ чорта, на мамину перуку вчепили справжні ріжки й ніхто навіть із найблищих сусідів не міг мене впізнати.

Ще один Ведмедик Олександр Шемет

Шоумен та ведучий Олександр Шемет не любив вчити вірші і до виступів на новорічних ранках ставився нейтрально.

– У садочку грав ведмедика у дуже милому коричневому сценічному костюмі. До виступів відносився досить нейтрально, напевно тому, що не любив вчити вірші. До речі й сьогодні не можу змусити себе завчити кілька рядків, – говорить Олександр Шемет. – Сьогодні часто відвідую всі виступи своїх маленьких внуків. У нас дуже артистична сім'я, всі мої сини та племінники КВНщики, я завжди відвідував їхні виступи допомагав їм у тренуваннях.

Кіт Леопольд Ганна Давиденко

Директор Вінницького інституту «Україна», доктор педагогічних наук, кандидат філологічних наук, доцент, депутат Вінницькоі міської ради Ганна Давиденко перевтілилась у Кота Леопольда.

– У дитячому садочку ролі були різні: від традиційних Снігуроньки і Сніжинки до Лисички-Сестрички і Кота Леопольда. До речі, досі пам'ятаю пісню, яку співала в образі Кота Леопольда. Завжди була дуже відповідальною. Тому для мене ніколи не стояло питання любила чи не любила виступати. Моя мамуля шила мені костюми. До сьогодні пам'ятаю, як мама мені придумала і пошила костюм кота. До джинсів причепили лисячого хвоста. Тоді ж не було можливості взяти на прокат. Всі новорічні костюми були ручної роботи, ексклюзивні, – згадує Ганна Давиденко.


Ескімос Олег Лук'янов

Один із найвідоміших ведучих Вінниці Олег Лук'янов новорічний костюм одягнув лише раз. Але пам'ятає свого ескімоса.

– Єдиний раз грав у передноворічних ранках ще в молодшій школі. Був у ролі ескімосика, і то навіть нічого не розказував, а просто прийшов у кустюмі. Потім ніколи не грав у виставах, бо не любив вчити віршики й соромився, коли вся увага була на мені. Через це отримував багато двійок у школі, коли всі розказували вірші, я підіймався і стояв. Всі акценти робив на спорті. Батьки мене й не сильно сварили, вони хотіли, щоб я самореалізовувався в тому, що мені подобається, – розповідає Олег Лук'янов.

Червона Шапочка Людмила Станіславенко

Депутат Вінницької обласної ради, голова комісії з питань освіти, культури, сім'ї та молоді, спорту і туризму, духовності та історичної спадщини Людмила Станіславенко пригадує, як була Червоною Шапочкою.

– У садочку я була всього три тижні. Мої передноворічні ранки проходили в гуртожитку на загальній кухні, в якому ми з родиною жили більше десяти років. До речі, Дідом Морозом на тих святах майже завжди був мій батько. Я була сніжинкою, Лисичкою і Червоною Шапочкою з гарненьким кошиком, – ділиться спогадами Людмила Станіславенко. – Виступала завжди із задоволенням. Вірші, коли була зовсім маленька, вчили разом з мамою, пізніше сама. Запам'ятовувала після двох-трьох разів перечитування, або повторення. Деякі з цих віршиків пам'ятаю й досі.

Фото надані респондентами