Селянин Олександр Безбах активізував людей для відновлення шедевру Вінниччини тиманівського палацу. Про це повідомляє Vlasno.info з посиланням на depo.ua.

Вінниччина вважається однією із лідерів між областями України за кількістю збережених пам'яток архітектури, панських садиб. Проте більшість пам'яток не можна знайти на туристичних путівниках. Про них знають лише завзяті туристи або ж волонтери, які по частинках збирають історію краю.

Саме тиманівський палац, що у Тульчинському районі - один з них. Декілька років тому до нього не можна було підійти через щільні зарослі. Але за допомогою волонтерів, біля палацу вдалося не лише розчистити територію, але й привернути громадську увагу до садиби, що входить до найцікавіших пам'яток Вінниччини.

Місцевий житель Олександр Безбах вирішив відновити садибу і залучив до цього небайдужих односельчан. Зараз до маєтку приїжджають мандрівники на екскурсію від краєзнавця.

Олександр Безбах розповідає:

- Я народився на вулиці, що веде до палацу. Мої прадіди працювали у тодішнього власника графа Шеремєтьєва. Зі мною маленьким часто в парку маєтку гуляла прабабуся Лукерія Василівна, яка працювала у графа покоївкою. Відтак, мій інтерес до історії маєтку виник ще з дитинства.

Чоловік каже, що у шкільні роки почав цікавитись маєтком. І чому вчитель розповідає одне, а односельчани - інше.

Олександр додає:

-У підручниках писали про панів-експлуататорів та гнобителів українського народу, у той час як зі слів моїх родичів, Тиманівка до більшовицького перевороту розвивалась значно краще. У селі світло в хатах з'явилось ще за пана, при тому, що уже за радянської влади повна електрифікація відбулась аж у 1968 році. Прабабця так і казала, що якби владу не захопили більшовики, ми значно швидше досягли б прогресу.

В ролі екскурсовода Олександр дуже переконливий, хоча його професійна діяльність ніяк не пов'язана із захопленням (після служби на Байконурі він працював помічником машиніста, а також – на плодоконсервному заводі). Чоловік розповідає історію маєтку з яскравими деталями. Він історію свого "підопічного" палацу у прямому сенсі знає по цеглинах.

"Палац будувався у кілька етапів, з кожним новим з'являлись додаткові корпуси", – розповідає краєзнавець, тримаючи в руках одну з цеглин із традиційним для тих часів відбитком з символікою власника. – На кожній із прибудов цегла мала окремий відбиток, що дає можливість відстежити, за якого власника і у який період відбувалось будівництво".

Родовий палац у Тиманівці ще з початку зведення у ХІХ столітті переходив від одного власника до іншого. Спочатку садибу почав будувати відомий на Поділлі магнат князь Готфрид Богуміл Святополк Четвертинський, але будівництво завершував уже наступний власник маєтку – князь Олексій Бахметьєв-Протасов. Саме він надав палацу його нинішнього вигляду у стилі неоготики.

Почесний мировий суддя Київського та Ямпільського округів Володимир Толь став у 1899 році наступним власником, який за фахом був інженером-будівельником. Після того як Толь став власником маєтку до палацу добудовується прибудова з аркою та терасою збоку, що східцями плавно переходила у парк до штучного водограю – одного з двох, що були на території маєтку.

Останнім господарем тиманівського палацу у 1909 році став граф Шеремєтьєв, придбавши маєток за 1 мільйон 200 тисяч карбованців. З біографією графа пов'язані найбільші успіхи села. Онук відомого у Російській імперії музиканта і мецената Миколи Шеремєтьєва Олександр заходився будувати у Тиманівці пивоварню та спиртовий завод, придбав електрогенератор, який освітлював помешкання в тому числі й селян, створив тут першу пожежну команду та підтримував церковний хор. При ньому палац набув сьогоднішнього вигляду: з'явились каретний двір, купальня, добудували ґанок із чавунними колонами, а парк прикрасили новими рідкісними для Поділля породами дерев.

Проте на початку століття революційні події в імперії залишили відбиток як на маєтку, так і на все село. Слідом за поваленням державної влади у 1917 році Тиманівку покинув і сам граф, який знайшов прихисток у Франції. Тим часом палац став "народною власністю".

"Нова влада потурбувалась, аби палац не рознесли на шматки. У Тиманівці тоді діяла бригада Котовського, який особисто розпорядився охороняти маєток від мародерів, - продовжує розповідь Олександр Безбах. – Коли садиба стала власністю громади, тут , після нетривалого використання як житло для комуни, у 1928 році відкрили тубдиспансер. Хвороба тоді лютувала, а у Тиманівці за свідченням тодішніх лікарів був надзвичайно сприйтливі умови для лікування. Насамперед завдяки місцевості – садиба розташована на висоті 238 метрів над рівнем моря, унікальний парк і цілюща джерельна вода мобілізували людський імунітет у боротьбі з недугом".

У 1936 році у палаці було створено санаторій для хворих на туберкульоз, який проіснував аж до Другої світової війни. Тоді тиманівський палац став резиденцією Георге Алексяну, очільника Губернаторства Трансністрія, створеного румунами на території окупованих Вінницької, Одеської та Миколаївської областей.

Санаторій вдалося відновити після війни, він проіснував аж до 2016 року. Проте санаторій знаходився не в самому палаці, а в добудовах на території. Палац, після розпаду СРСР використовувався як склад, тому що після чергових ремонтних робіт було пошкоджено систему опалення, а коштів на ремонт не вистачало.

Олександр Безбах каже:

- Коли санаторій закрився, у мене все перевернулося – злякався, що на цьому його історія може й закінчитись, як це траплялося з багатьма пам'ятками на Вінниччині. Це й підштовхнуло до того, аби збирати інформацію, а також активізувати небайдужих односельчан, щоб хоча б власними силами зберегти його.

На сторінці Олександра у Facefook багато звітів з екскурсій. Чоловік після кожної створює індивідуальний звіт.

"Намагаюсь, щоб розповіді були не шаблонними. Залежно від аудиторії, підбираю відповідні історії, які будуть найбільш цікавими саме для них, - розповідає ентузіаст. – До речі, буває й для місцевих цікаво довідатись певні факти з історії свого села, а то й родини. Звісно, не усі розуміють моє пристрасті, мовляв, що з того палацу візьмеш – тільки клопіт. "Не дочекаєтесь", - відповідаю. Зараз я маю офіційну посаду, як помічник старости села опікуюсь маєтком, але навіть якщо я й не матиму ані копійки, мене це не зупинить. Зберегти історію – вважаю одним із завдань у своєму житті".

Олександр Безбах переконаний, що колись вдасться відновити палац та надати йому колишнього вигляду. Також чоловік намагатиметься, щоб палац знову запрацював.

"На території маєтку можна було б проводити різні культурні заходи, той же фестиваль легендарної тиманівської каші, що проводиться в селі. А в самій будівлі хотілось би розмістити музей. Наприклад, пожежного мистецтва, адже граф Шеремєтьєв, окрім того, що захоплювався музикою, серйозно цікавився пожежною справою. У 1890 році він випускав журнал "Пожарный", безпосередньо сам брав участь у пожежогасінні, а коли їхав Тиманівкою, у нього в машині завжди був пожежний інвентар, тож завжди був готовий прийти на допомогу. Ми обов'язково збережемо цей палац, адже це наша культура і історія, тож допоки дбаємо про неї, нація буде жити", - оптимістично підсумовує краєзнавець.

Читайте також: За всю історію 52 українця увійшли до книги рекордів Гіннеса

Фото: depo.ua