На Вінниччині здавна шанували Різдво та Святвечір. І хоча до 1991 року офіційного вихідного 7 січня не було, усі ретельно готувались до свят. Плели дідухи, пекли обрядові хліби, варили кутю та готували традиційні 12 пісних страв на вечерю перед Різдвом. Про це Vlasno.info розповіла голова громадської організації «Подільський народний університет культури» Наталя Щепілова з райцентру Літин.

– Всі знали, що Різдво – родинне свято. Напередодні всі збирались вдома. Кутя – головна страва на Святвечір. Зазвичай її готували ще зранку у печі, закутували, щоб була тепленька до вечора та ставили на покутті. Так називали місце в хаті, по діагоналі від печі. Під макітру з кутею стелили сіно, - розповідає вона. – А ввечері кутею треба годувати і домашню живність. За традицією, це робиться тоді, коли куті вже скуштує родина за столом. Але ми несемо ще до вечері. Я набираю частину куті в гарну мисочку і чоловік просто з руки годує наших двох корівок. Потім в тарілочку курям насипає, і вони вже собі клюють.

Крім того, в кутю не можна додавати цукор, наголошує Наталя Геннадіївна. Мовляв, тільки мед треба замішувати з кутею.

– Бабуся мені казала, що тоді душі померлих не можуть в хату увійти, - продовжує жінка. – І ложки зайві на столі ставлять, і залишають пісні страви якраз для душ померлих. А ще чоловікова бабуся Франя мала окремий горщик для куті. Лише в ньому варилась кутя, і більше в цьому горщику нічого не готувалось. Після свят бабуся Франя той горщик ховала і діставала вже за рік, перед наступним Святвечором. Також раніше біля порогу будинку ставили сокиру або ланцюг, щоб захищали від злих сил.

Шостого січня, на Святвечір, всі повинні бути вдома. Кажуть, в гості цього дня не можна ходити.

– Це в Західній Україні колядують в ніч на Різдво. А у нас колядники ходять ввечері сьомого січня, - підкреслює пані Наталя. – Ще є одна традиція: господиня будинку повинна цілий Святвечір сидіти на місці, не вставати. Всі страви підносять невістки та доньки. Або чоловік, якщо діти ще малі та неодружені. Це така прикмета, щоб квочки не зривались.

На Святвечір розставляли на столі під скатертиною обереги: часник (щоб не приступала до хати нечиста сила), зерно (щоб був добрий урожай), а також гроші (щоб добробут в хатi тримався).

– А ще перед вечерею ми з дітьми обираємо різні ниточки та в'яжемо на них вузлики. Щоб злі язики не плескали. Ставимо на стільчик і примовляємо: «Не розв'яже і не розкаже». Зав'язуємо вузлики на щастя, а нещастя йде геть, - розповідає літинчанка. – Багато є усіляких прикмет та примовлянь на Святвечір. Усіх ми зараз не використовуємо. Звісно, найважливіша традиція – це внести до хати Дідух. Треба казати тоді: «Дідух – в хату! Біда – з хати!». Саме в такому порядку, а не навпаки. Дідух – справжній оберіг. І до виготовлення дідухів ми ставимось дуже відповідально.

За словами Наталі Геннадіївни, заготовляти сировину на дідухи потрібно завчасно. Для виготовлення цього оберегу підійдуть колоски зернових: жито, пшениця, овес, ячмінь.

– Також ми прикрашаємо дідухи сухоцвітами та маками. Тоді вони стають більш яскравими, більш святковими, - говорить вона. – Колоски слід заготовляти «молочної стиглості», тоді вони будуть краще плестися. А ще старі люди казали «щоб миші не з'їли», мовляв, на запах нестиглих колосків миші не реагують. У нас майстрині виготовляють дуже гарні дідухи. І майстер-класи ми проводимо, навчаємо молодь та всіх охочих. Щоб народні традиції та звичаї жили та зберігались.

Дідух стояв у хаті до Водохреща. Адже це був символ доброго урожаю, миру й злагоди в родині, достатку в домі.

Читайте також: У Спасо-преображенському соборі Вінниці Різдво святкуватимуть із колядками та подарунками.

Фото надані Наталею Щепіловою, vikka.ua