У село Голинченці Шаргородського району, що на Вінниччині щорічно приїжджає більше 20 тисяч паломників зі всієї України та з-за кордону. Ми вже писали в попередньому номері газети, що Йосафатову долину планують передати під забудову Шаргородському чоловічому монастирю. Сьогодні ми розповімо про того, хто нині охороняє благослованну долину.

Послушник у вагончику стереже долину хрестів

Люди їдуть, аби напитися води з джерела, яке за легендою, має цілющі властивості та привозять хрести. Тисячі хрестів, сотні хустинок видніються на декількох гектарах землі, за якими вже більше 11 років доглядає один чоловік. Невисокий дідусь із довгою сивою бородою та добрими очима, 74-річний послушник Микола.

Живе чоловік у маленькому металевому вагончику. Під святим розп'яттям Ісуса Христа в нього постелений обірваний ватний матрацик червоного кольору, подушка, яка певно вже й не знає, як виглядає пошивка та дві радянських ковдри. Неподалік вагончика збудована синя дерев'яна будка в якій чоловік злагодив кухню. Там є малесенька грубка, на якій він готує їсти, неподалік стоять крупи та декілька буханок хліба.

"Лагоджу хрести та заготовляю дрова"

– Мене сюди направили як послушника із Шаргородського монастиря 11 років тому, в монахи стригтися не було бажання, тому й не маю цього чину. Все виконую, як монах прокидаюсь із першими промінчиками, молюсь, готую їсти й приступаю до праці. Доглядаю хрести, лагоджу ті, які потребують ремонту. Збираю до купи ті, що вже зогнили. Ходжу в посадку й запасаю дрова на зиму, щоб сухенькі були. Якщо приїжджають люди, то воджу їх до джерела, переповідаю історію, чому цю долину вважають священною, – розповідає Микола.

Чоловік харчується зазвичай тим, що йому приносять люди. Інколи ходить купувати продукти сам, але найближчий магазин знаходиться аж за 6 кілометрів. Майже весь час він живе повністю сам, взимку, коли його маленьку будку засипає снігом, він мусить сидіти голодним, доки не спаде сніг, і їсти деякі припаси.

"Навесні мене дуже побили якісь заможні чоловіки"

– Я ходжу пішки до траси 8 кілометрів, сідаю на автобус та їду у Вінницю, зніму трошки грошей і купую там продукти, які найбільш необхідні. Грошей великих не маю, бо немає в них сенсу, ходить багато недобрих людей, – говорить чоловік. – Нещодавно тільки приїхав із лікарні, навесні мене дуже побили якісь заможні чоловіки. Вони були тут з двох годин дня й до чотирьох вечора. Чоловіки позабивали палками відводи в басейнах і почали напускати багато води, щоб плавати. Я пішов з ними сваритись, а вони мене побили. Зламали ребра, нанесли багато шкоди й поїхали. Небайдужі люди завезли мене в лікарню. У поліції сказали, що будуть їх шукати.

"Одружився за день до армії"

– Кохав колись одну жінку, з четвертого класу до неї залицявся. Носив додому її рюкзачок, вони тоді були такі, що їх треба було не на плечі, а в руках носити. Вона дуже змерзала в руки на морозі, тому я завжди проводжав її до самого під'їзду, а потім ішов додому. Коли був меншим, дуже боявся, вертатися зимою додому, бо рано смеркалось, а як підріс, то гуляли з нею до пізнього вечора, – згадує Микола. – Дуже хотіли одружитись відразу після школи, але в неї був дуже суворий батько, казав, що не хоче зятя без освіти. Того я пішов навчатись в університет в Харкові. Вчився на інженера в електроіндустрії, до речі, закінчив його з червоним дипломом. Але в ті часи треба було обов'язково відслужити в армії два роки.Тому ми з коханою одного дня відіграли весілля, а на наступний день я пішов служити. У нас навіть не було першої шлюбної ночі. Ми майже не листувались, бо тоді не було змоги, але я їй писав листи постійно, бо знав, що не всі дійдуть. Коли повертався додому, навіть не зайшов до батьківської квартири відразу поїхав до неї. Як сьогодні пам'ятаю, заходжу в хату а вона з пузом десь на 8 місяці. Нічого їй не казав. Дуже плакав, не знав куди себе подіти. Переживав, що всі мої плани й мрії зруйновані. В тому місті не міг більше жити, тому поїхав служити у Росію.

"В монахи вирішив податися через зрадливу жінку"

За 25 років військової служби Микола так і не одружився, не міг знайти ту, яку б міг полюбити так само сильно.

– На жаль, на похорон до батька не встиг приїхати, тому, коли померла мати, приїхав відразу, боявся, що не встигну, але встиг. На похороні сестра розказала, що моя дружина весь час гуляла з жонатими й народила ще двох дітей, а оскільки ми з нею не були розлученими, то записала їх на мене. Я на це подивився й після того поїхав служити в монастир, – додає монах.

Чоловік відмовився фотографуватись, проте люб'язно запрошує всіх бажаючих в гості в Йосафатову долину.

Фото автора