Новини Вінниці | Новости Винницы | ВЛАСНО.info

Зоя Шимко: «Так хотілося крикнути йому: «Дитино! Не йди! Тебе там уб’ють!»

    Додати коментар

 

Рівно рік тому 23 лютого у Вінниці ховали Героя Небесної сотні Максима Шимка.

Він загинув 20 лютого на Майдані у Києві, снайперська куля потрапила йому в шию.
А рівно через рік його батьки отримували з рук Президента нагороду Героя України та Орден Золотої зірки. На урочистостях з нагоди річниці загибелі Небесної сотні нагороди вручили рідним полеглих, новітня історія України збагатилась ще сотнею Героїв України.

Лицар у грі і в бою

Єдиний мешканець Вінниці, який поліг у двобої з тодішньою владою, Максим Шимко був козаком та входив до Четвертого козацького редуту. Любив історію, разом з побратимами займався історичними реконструкціями, відтворюючи героїчні битви доби лицарства.

– Він влаштувався у Київ на будівництво, – розповідає Зоя Семенівна, мама Максима, – 16 лютого здав зміну, приїхав додому, але вже 18-го знову був на Майдані. Навіть його побратими дивувались, що він приїхав, адже домовлялися зустрітися кількома днями пізніше. Максим сказав, що він повинен зараз бути тут. І що ти йому зробиш.

– Я знала Максима, він телефонував і писав мені серед ночі, коли тримали ОДА, – пригадує активістка з Гнівані Ніна Бегас. – Із сотень людей, які записалися в самооборону, мені дзвонив один Максим і питав, як туди пройти, бо там по перепустках всіх пускали. Він серед ночі ішов і захищав ОДА. Дуже Світлий був...

«Люди просили в нас пробачення за те, що не загинули разом з ним»

Мама Максима розповідає, що в Києві її вразило те, що зовсім незнайомі люди стають на коліна перед портретами загиблих хлопців, просять пробачення, плачуть.

– Там уся вулиця ридає, всі, хто йшов, усі плакали, таке враження, ніби то Стіна Плачу там утворилася, – говорить пані Зоя, сама не стримуючи сліз.
На Майдані до родини Шимків підходили і зовсім незнайомі люди, і ті, хто тримав оборону разом з Максимом.

– Пробачте мене, я щоранку забирав Максима після чергування до себе додому, але того дня мене викликали з міста, і я його не забрав, –говорив Зої Семенівні хлопець на ім'я Андрій.

Інший парубок, теж Максим, просив пробачення у батьків за те, що повернувся з лінії вогню, коли побачив, що там просто косять людей снайпери. Каже, що мав загинути разом з ним.

– Наш Максим же пішов уперед, обмотав руки скотчем, прив'язавши до них картон, мав дерев'яну палицю та щит десь по дорозі йому дали, отакий був захист, – пригадує пан Микола, тато загиблого хлопця. – Він пішов, бо бачив, що потрібно рятувати поранених.

Невелелюдні поминки

На похорон Максима зійшлось ледь не все місто. Було перші особи з масивними букетами, люди стояли на колінах на вінницькому Майдані, несли тіло Героя на руках до самого цвинтаря...

За тиждень до роковин, 15 лютого, батьки пом'янули сина, запросили людей на цвинтар та на обід. А в день, коли його ховали, прийшли до могили знову. Всього відвідувачів було не більше десяти, тож за душевною розмовою при могилі пані Зоя поділилася планами:

– Хочемо в замку Меджибіж Хмельницької області зробити куточок Героїв-реконструкторів, адже Максим та ще четверо загиблих майданівців займалися історичною реконструкцією. І хоча вони належали до різних клубів, але робили спільну справу, і дуже важливу. Тому працюємо над тим, аби об'єднати їх у спільному пантеоні в цьому музеї. От тільки бракує гарного фото Михайла Жизневського.

«Родина Небесної сотні» опікується пораненими майданівцями

Рідні загиблих об'єдналися в громадську організацію «Родина Небесної сотні», вони спільними зусиллями збирають докази для слідства, контролюють процес розслідування розстрілів, а ще, так вийшло, що Зоя Шимко у Вінницькій області найактивніше координує всю цю діяльність. Вона переймається долею поранених майданівців:

– Є у Віннці декілька людей з пораненнями, той без ока, той ноги відморозив, збираємо інформацію про них по усій Україні. В когось діти сиротами залишились, а в одеського Героя взагалі хтось хату спалив, – бідкається Зоя Семенівна.

«Так хотілося крикнути йому: «Дитино! Не йди! Тебе там уб'ють»

Ні на хвилину ці мужні люди не припиняють вірити у те, що їхня жертва була недаремною, хоча, звичайно, дуже мріють, щоб усе це виявилося сном.

– Ми дивились нове відео по телевізору, і там видно як наш Максим пішов у бік філармонії, у саму гущу подій, так хотілося крикнути йому: «Дитино! Не йди! Тебе там уб'ють», а він все одно йде. Неможливо дивитися на це – душа на частини рветься, – каже мама Героя. – А нам, по суті, нічого й не бракувало, ми були щасливою родиною. І всі в нас такі – звичайні родини, у людей чисті помисли, а загинули, бо відчували свій обов'язок рятувати Україну.

Душі у «Вирії»

А на Майдані вже запалено нові вогні – реквієм за загиблими режисер Сергій Проскурня влаштував інсталяцію «Вирій» – на місці, де було вбито кожного з Небесної сотні, встановили світловий прожектор, який направляє промінь світла високо в небо. Відтепер ці стовпи світла горітимуть тут завжди, символізуючи душі, що підносяться до неба.

– Дуже красиво і боляче на це дивитися, – говорить подружжя Шимків. – Наш промінчик трохи поодаль від інших, а найбільше їх скупчилося на підйомі по Інститутській, там де, хлопці ринулися в наступ.

Сподіваються батьки, що це світло на Майдані не вимикатимуть, і що люди не забудуть їхніх дітей. І перечитують вірш, який написав до роковин вчитель Максима із села Байраківка:

Це промовляє душа невгасима
Сина, і брата, і внука Максима

Тату Микола, матінко Зоя,
Годі, не плачте так гірко за мною.
Павлику, брате мій, діду Семене,
Дужо тримайтеся - в пам'ять про мене
Всім вам болить цього року трагічність.
Рік лиш минув... А по переду – ВІЧНІСТЬ
Бачу, як друзі, сусіди, знайомі
Купно зібрались в просторому домі.
Слухаю, як бойові побратими
Пісню співають басами густими –
Учту сравляють по році розлуки
(Де ж ваша совість, буркути – круки?!)
Нас була сотня – тисячі впали
Вже, як і я, обелісками стали.
Ой, не годиться-бо, ой не годиться,
Кров щоби братня лилась як водиця!
Тату Микола, матінко Зоя,
Вже виноградною в'юсь я лозою
Серед весняного зелен-розмаю
Скоро підсніжником вигляну в гаю,
Вас я зігрію сонця пюпітром
Лиця обвію леготом-вітром,
З рук моїх виростуть сосни, як мачти...
Тільки не плачте ви!
Тільки не плачте!
Тату Микола, матінко Зоя,
Милі обличчя не мийте сльозою.
Мав я за честь Батьківщині служити.
Вам і за мене тепер треба жити:
Небом втішатися, сяйвом зірниці,
Буйними хвилями жита-пшениці,
Чути як пахнуть квіти поснулі,
Довго лічити кування зозулі,
Сіяти добре лиш в світи чудовому...
Все, що я втратив у віці Христовому,
Але пишаюсь своєю судьбою.
Тату Микола!..
Матінко Зоя!..
Павлику, брате!..
Дідусю Семене!..
Свічку в церкві поставте за мене.

15.02.2015. с. Байраківка


shym
SC0001
DSC0001
DSC0009
DSC0010
DSC0029
DSC0045
DSC0124
DSC0141
DSC0166
DSC0181
DSC0198
DSC0248
DSC0249
DSC0256
DSC0262
DSC0284
DSC0323
Фото Володимира Слободянюка 
Відео Ірини Басенко



Додати коментар

Захисний код
Оновити
 
Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Також в цій категорії:  ДУХОВНІСТЬ

  наступна публікація Помер предстоятель УАПЦ митрополит Мефодій

  попередня публікація Папа Римський відвідає Україну