Борщ, каша, голубці, смажена з грибами капуста пампушки – в одну мить дружелюбівські господині накривають імпровізовані столи й першими запрошують на них дітей. Потім на землі розстеляють старовинну полотняну скатерку і на неї викладають страви. Щоб було, як колись.

В Дружелюбівці на Розгори, у другий понеділок після Зелених свят, на цвинтарі жінки поминають своїх померлих дітей. І ніхто не знає, скільки цій традиції років — сто чи, може, тисяча.

— Мені п'ятдесят сім років і скільки пам'ятаю, стільки приходила сюди, — каже Тетяна Паплінська. — Ще не вміла їздити на велосипеді, під раму крутила й везла квасолю, гриби, інші продукти, які мама передавали на обід. Люди старшого віку свято вірили, що на Розгори маленькі діти приходять у наш світ. Моя бабуся звечора перед цим днем вивішувала на вулиці в садку дитячі речі – сорочечки, кольорові стрічки, маленькі сукні для таких діток.

Перекази про маленьких дівчаток, яких у цей день бачили на пшеничному полі, про витоптані дитячими ніжками стежечки, й досі переказують у селі. Кожен, хто приходив на кладовище, вірив, що він наблизився до своїх померлих та наситив згорьовану дитячу душу.

—У роки війни моя тітка Надія в один день втратила донечку і чоловіка, — продовжує Віра Майструк. — Маленька дівчинка померла від тифу. Зранку поховали дитя, а ввечері принесли похоронку на чоловіка. Але вона працювала вчителем у школі і на Розгори не могла піти на кладовище, бо їй було заборонено. А вночі їй приснився сон, що донька плаче і скаржиться, що до всіх прийшли, а до неї ні і вона залишилася голодною. Згорьована мати вже на другий день побігла на кладовище, щоб «нагодувати» дитину. Але їй знову приснилася донька, яка сказала, що так і голодна, бо таких діток відпускають лише один день в рокові. Після цього тітка все життя згадувала цей випадок і не могла собі пробачити, що так сталося.




Фото Василя Бабія