Проблема з донорством крові залишається в Україні однією з найбільш актуальних. Давно ходять розмови про створення національного банку крові, але далі справа не просувається. На Вінниччині особливо актуальною проблема донорства стала більше півроку тому, коли вибухнув скандал із зараженням онкохворих дітей гепатитом С у дитячій обласній лікарні. 

У такій ситуації функції держави беруть на себе активісти та намагаються скоординувати між собою тих, хто може здати кров і тих, хто її потребує. Один з таких проектів – сайт ДонорUA, створений асоціацією молодих донорів України.

З нагоди міжнародного дня донора, який відзначається сьогодні, 14 червня, президент асоціації Ірина Славінська, розповіла кореспонденту Vlasno.info про ситуацію у сфері донорства, як швидко можна знайти донора завдяки автоматизованій системі та хто відповідає за якість зданої крові.

Сайт ДонорUa ми «запустили» у березні минулого року. До цього здебільшого робили офлайнові проекти, але дефіциту донорів покрити не могли. Не вистачало єдиного координаційного центру, який швидко збирав би актуальні потреби і міг би так само швидко передати інформацію у потрібний регіон. Тому ми, фактично, були змушені створювати автоматизовану систему і вона вилилась у цей проект.

– Як працює ваша автоматизована система і як швидко через неї можна знайти донора людині, яка потребує переливання крові?

– Раніше донора ми шукали два-три дні. Але треба розуміти масштаб цієї роботи. Щоб знайти два-три донора, треба було обдзвонити 200-300 людей, з яких один відсоток має можливість і бажання здати кров. Зараз ми це можемо зробити за двадцять хвилин. І це наша перемога. Чим більше донорів є у базі, тим швидше ми зможемо допомогти людині.


– Донор знає, кому допомагає? Багато донорів стають постійними?

– Так, ми займаємось адресним донорством, шукаємо кров для конкретних людей. І людині, яка здає кров, потрібно знати для кого вона її здає, так працює наш менталітет. Все починається з того, що людина заповняє заявку про те, що їй потрібен донор. Ми цю інформацію перевіряємо. Наша система налаштована так, що використовуючи відповідні алгоритми, поєднує донора і реципієнта. Але не напряму. Інформація про донорів закрита, щоб з ними могли контактувати лише ми. Уявіть, якби з ним могли спілкуватися усі охочі? Це був би просто колапс. Ще один момент: донор може здавати кров лише раз у 60 днів. Після цього він на 60 днів закритий, система йому повідомлень не надсилає. Крім того, у нас діє система заохочень. За кожну здачу крові донор отримує 100 балів. Назбиравши їх достатню кількість, можна обміняти на похід у кіно чи театр. Так ми працюємо над тим, щоб людина залишилась. Бо регулярний донор – це безпечний донор. Це людина, яка веде зовсім інший, здоровий, спосіб життя.

– Хто несе відповідальність за якість крові?

– Держава. Брати кров мають право лише державні медичні установи. Також одним з наших партнерів є одна з мереж діагностичних лабораторій, яка надає знижку на перевірку крові. Адже, якщо людина дізнається, що у неї можливе зараження гепатитом, вона піде до лабораторії перевіряти, бо у держави механізму перепровірки крові немає. Це вже лягає на плечі самої людини. Ми не можемо зробити це безкоштовно, але хоча б дешевше.


– Бувають випадки, коли кров виявляється зараженою, наприклад, гепатитом?

– Звичайно. Цю кров тоді знищують, її нікому далі не переливають. Коли людина здає кров, її використовують не одразу, вона проходить перевірку

– Але ж не завжди на стадії перевірки можна виявити гепатит. На Вінниччині ця проблема проявилась тоді, коли в онкогематологічному відділені дитячої обласної лікарні кілька дітей заразились гепатитом С і на станції переливання крові виявити його в крові не змогли через застаріле обладнання.

– Це вже інше питання: яким методом і наскільки якісно її перевіряють. На жаль, так: обладнання на станціях переливання крові застаріле і в багатьох випадках неспроможне виявити віруси. Хоча є інші методи, які дозволяють виявити зараження. Про наших донорів я можу сказати, що це свідомі люди, які дбають про своє здоров'я. Але погано, що немає вимоги від держави, яка б зобов'язувала донора перевірятися наперед. Тому, щоб здати кров, достатньо вважатися відносно здоровою людиною: не мати хронічних, венеричних захворювань. Перед здачею крові лікарі мають перевірити її групу, рівень гемоглобіну, показники печінки. Після того, як здали кров перевіряють на ВІЛ і гепатити. Звичайно, кров треба досліджувати якісніше і це питання національної безпеки: мати якісний банк крові.

– Скільки донорів зареєструвалося на вашому сайті за час його існування, їх вистачає? Де людина може здати кров?

– Зараз і база реципієнтів, і база донорів стрімко росте. Дефіцит донорів існує. Реципієнтів завжди багато, адже трапляються аварії, можуть бути складні пологи, або кров потрібна онкохворим. Загалом донорів у нас більше п'яти тисяч, реципієнтів – близько 350 чоловік. Кров може здати кожен охочий у своєму місті на станції переливання крові або в райлікарнях. Детальніше про це можна дізнатися в розділі «Де здати кров» на нашому сайті.


– Часто трапляється, що знайдена вами кров стала «вирішальною»? Або коли не встигли?

– Так, бувають такі історії. Наприклад, минулого року практично в останні хвилини нам вдалося знайти тромбконцентрат для онкохворої дитини. Його переливають людям, які не мають імунітету. Ми знайшли людину практично в останній момент: погодилась жінка в київському центрі крові. Залишались лічені хвилини, всі чекали, коли його відкачають, швидко перевірять і зроблять переливання.

– А було таке, що не встигли?

– Так, реципієнти іноді помирають. Але тут важливо розуміти, що права не в тому, що не встигли знайти донора. Ургентні запаси крові є на кожній станції. Справа в іншому: загальному стані хворого, команді лікарів, інших моментах. Такого, щоб людина померла, бо не було крові, не буває.


Фото за сторінки Ірини Славінської у соцмережі Facebook