Є люди, які не звикли жити шаблонами та внутрішніми заборонами, які гостріше інших відчувають плинність часу та намагаються прожити життя, несучи внутрішнє емоційне та культурне збагачення собі та максимальну користь іншим. Волонтери європейської волонтерської організації ЄВС Офелі Паскуаль та Ноемі Філіпп, які «волонтерять» у Вінниці, належать саме до такої категорії людей. З ними спілкувалась кореспондентка Vlasno.info.

Європейська волонтерська організація (ЄВС) була створена ще у 1995 році за пропозицією Європейської комісії та була підтримана Європейським парламентом. Відтоді і почався масштабний рух під назвою європейське волонтерство та об'єднав тисячі учасників по всьому світі.

– ЄВС надає можливість молоді «волонтерити» протягом тривалого часу за кордоном як в ЄС, так і за його межами. Волонтери мають можливість долучатись до некомерційних проектів для загальносуспільної користі, не несучи при цьому особливих фінансових витрат, так як програма забезпечує проживання, харчування, транспортні витрати та кишенькові гроші, – пояснює член ГО «Центр Розвитку Пангея Ультіма» Олександра Лиса, яка допомагає французьким волонтерам з вивченням української мови.

Вибір країни для волонтера - особливо трепетне рішення. Хтось обирає країну – сусідку, аби мати можливість навідуватись додому, а хтось тікає якомога далі, можливо, від самого себе, а, можливо, назустріч собі та своєму власному «я».

Так Офелі та Ноемі залишили своє плинне, розмірене життя задля задоволення власної спраги до вивчення традицій та звичаїв інших народностей та наповнення своєю діяльністю культурного життя мешканців цікавих для них країн.

Офелі Паскуаль


– У Франції я проживала у містечку Невер та вивчала організацію культурних заході. Проходила стажування, проте офіційно за спеціальністю не працювала. Мені завжди подобалась кіноіндустрія і проект "YouthInsight", суть якого полягала у зйомці відеоматеріалів про Україну, українців, їх традиції та звичаї, мене відразу зацікавив, – розповідає свою історію 26-річна Офелі. – Так я стала волонтером ГО «Наше Поділля» і перебуваю у Вінниці вже 8 місяців.

Волонтери відзняли багато відеоматеріалів про Україну. Найбільше їм сподобався відеопроект про святкування Водохреща, який знімали у Вінниці, на острові Бригантина. Всі відео можна переглянути на youtube.

Ноемі Філіпп

– До прибуття в Україну я проживала у місті Шартр та навчалась у музичній школі, але не задля реалізації себе як музиканта, а з метою професійної організації музичних та культурних заходів, – зазначає Ноемі. – Я тільки нещодавно приїхала і буду тут 7 місяців. Волонтеритиму в таборі у Холодному Яру. Але поїздка до України для мене не перша. Раніше відвідувала вашу країну зі своїми друзями в рамках програми «Україна Молода». Ми були у дуже мальовничому українському селі Ворошилівка, що неподалік Гніваня. На жаль, активно поспілкуватись з місцевими не вдалось, тому, коли дізналась про проект «Image Mapping» з радістю вирішила повернутись до України аби більш детально ознайомитись з українським населенням, його колоритом та традиціями.

Однією із найскладніших проблем, з якими стикаються ЄВС волонтери є мовне питання.

– Українська мова дуже красива та мелодійна, але, разом з тим, надзвичайно складна, – діляться враженнями Офелі та Ноемі. – Особливо важко розрізняти і вимовляти деякі звуки. Та і відмінки (дівчата усміхаються) змушують поламати голову.

Нерідко з волонтерами трапляються веселі та курйозні ситуації, які частенько змушують їх уже вдома, купаючись у спогадах, усміхнутись. Найчастіше казуси виникають через плутанину з українськими словами, особливо з їх вимовою.

Волонтерство – це не лише діалог культур, обмін традиціями та досвідом, це і єднання із незвіданою раніше місцевістю, природою, історією. І дуже важливо, аби обидві сторони (і гості-волонтери, і господарі – місцеві жителі) залишили у серці лише приємні спогади один про одного.

Офелі Паскуаль та Ноемі Філіпп

– Вінниця – красиве, але дуже статичне місто. Дивно, чому у вас так катастрофічно мало культурних та розвиваючих місць. Навіть менші за Вінницю міста, до прикладу, Ужгород, можуть похвалитись активнішим соціальним життям, – діляться враженнями волонтери.

За словами дівчат, вінничани спершу здаються замкнутими, поглинутими власними думками і проблемами, але у спілкуванні відкриваються, демонструючи свою щирість та готовність допомогти. У Вінниці волонтерки живуть біля музею Коцюбинського. Ходять у місцеві магазини. Зізнаються, що вигадали оригінальний спосіб швидко встановити контакт із продавцями та перехожими – щоб налаштувати людину на спілкування, інколи спеціально роблять помилки у вимові. Так і контакт з людиною встановлюється, і співрозмовнику настрій підіймається.

– Та найбільше подобається спілкування із сільськими жителями, – зізнається Офелі, – ці люди по-особливому дружелюбні, відкриті, готові завжди прийти на допомогу. Найменш чемні, певно, на вокзалах, там частенько відчуваємо не надто доброзичливе ставлення.

Часто волонтери з хвилюванням згадують місцини у чужій країні, які стали для них особливими, рідними.

– Для мене це, безперечно, село Ворошилівка, – усміхається Ноемі. – Там просто неймовірна природа. Обожнюю плавати, а на Вінниччині чимало місць, де можна насолодитись красою водойм та порелаксувати на природі.

– А моє улюблене місце, – зізнається Офелі, – на березі Бугу, за лікарнею ім. ак. Ющенка. Обожнюю цю місцину, там найчастіше рятуюсь від літньої спеки.

Фото надані Офелі Паскуаль та Ноемі Філіпп