Прийомні родини борються за кожну дитину із сиротинця

Ситуація з дітьми-сиротами в області не радує: люди роками стоять у черзі на усиновлення, збирають стоси документів, але лише одиниці можуть довести справу до кінця й подарувати дитині родину. При цьому в сиротинцях області наразі проживає аж 2539 дітей.

На сьогодні лише 629 дітей проживають у прийомних сім'ях та будинках сімейного типу. За поточний рік всиновили 27 дітей, чотирьох з яких взяли у свої сім'ї іноземці. Про це кореспонденту Vlasno.info повідомила головний спеціаліст служби у справах дітей Вінницької облдержадміністрації Ірина Дуда.

69 вінницьких сімей стоять у черзі на всиновлення

– У Вінницькій області проживає 150 прийомних сімей, які виховують 279 дітей. Це окрім дитячих будинків сімейного типу, створення яких набуває популярності останнім часом. На сьогодні таких у області 53, у них проживає 350 дітей. Ще 69 сімей стоять у черзі, щоб всиновити малюка, – розповідає Ірина Дуда.

За словами спеціаліста, найчастіше із сиротинців забирають саме дітей до трьох років.

Іноземці мають право всиновити лише дитину з вадами

Якщо сім'я хоче всиновити дитину з дитбудинку, їм необхідно стати на облік за місцем прописки та зібрати необхідний пакет документів. Після цього пара має звернутись до служби в справах дітей й почати їздити по дитячих будинках, щоб обирати дитину.

– Для іноземців ця процедура складніша – вони мають право на всиновлення лише дітей з певними фізичними або психологічними вадами, – говорить пані Ірина.

Найбільше дітей всиновлюють у Барському районі

Барський район лідирує за кількістю дитячих будинків сімейного типу: тут у шести сім'ях проживає 45 дітей. Першими у Вінницькій області дитину всиновила родина Сергія та Тетяни Остаповець із села Купчинці Іллінецького району. На сьогодні в їхній родині проживає троє власних дітей, четверо всиновлених та троє під опікою.

«Любочку бавили, як ляльку»

– З чоловіком все життя працювали в школі вчителями. Дуже любимо дітей, мали своїх трьох хлопчиків, але обоє дуже хотіли «ляльку»-донечку, щоб зав'язувати їй банти, бавитись з нею, – ділиться спогадами багатодітна мати Тетяна Остаповець. – Коли найменшому Толі було три роки, вирішили взяти під своє крило дівчинку із сиротинця. Коли з чоловіком зайнялись усиновленням, були шоковані: більше трьох років збирали документи, оббивали пороги всіх інстанцій, поки 11 років тому привели додому нашу Любочку. Хлопці натішитись не могли – носилися з нею, як з лялькою, усі по черзі бавили. Чоловік казав, що здійснилась його мрія: у нього є «три синочки й одна лапочка-дочка». Порадившись, вирішили, що Любочці потрібна сестричка, бо хлопці повиростають,а їй треба буде з кимось ділитися секретами. Так через два роки в нашому домі з'явилась Надійка.

У Сергія та Тетяни перша група крові. Найбільше їх здивувало, що у дівчаток також перша. Згодом у родині з'явилося ще двоє хлопчиків.

«Підібрала хлопчиків під час відвідин районної ради»

– Я в справах зайшла в районну раду, а там сидять двоє хлопчиків і плачуть. Їхня мама повісилась, а тато не зміг їм дати ради й привів віддати. Я їх забрала до себе пожити. Згодом один хлопчик лишився жити з нами, іншого забрали рідні. Далі згадую, як привела додому трьох малюків з однієї родини, що жили в Жмеринському інтернаті. Я пообіцяла їм, що заберу, але дуже довго не могла зібрати документи. Намучилась дуже, але воно того варте. Діти після того, як почали жити в нас, просто змінились на очах. Хлопчик, який у свої десять років не те, що читати, навіть розмовляти до пуття не вмів, почав дуже добре вчитись, – говорить мати.

«Вишивати та плести в мене вміють навіть хлопці»

Батько родини Сергій у школі викладає фізкультуру, тож веде здоровий спосіб життя та кожному з дітей прищеплює любов до спорту. Дітей батьки навчають працювати, разом виконують хатню роботу.

– Усе роблю разом з ними. Готуємо їсти, прибираємо, пораємось по господарству. Завжди їм кажу, що прошу в них допомоги не тому, що сама не можу, а тому, що хочу, аби вони щось вміли. Наприклад, вишивати та плести в мене вміють навіть хлопці. Ніхто не знає, що їм приготувала доля, тому я хочу, щоб вони вільно почувалися в різних життєвих ситуаціях, – каже Тетяна Миколаївна.

Кого люблять найбільше?

Усіх дітей родина похрестила. За кумів брали родичів, друзів та сусідів. Родина дуже дружна, навіть діти, які виросли, завжди приїжджають додому й телефонують батькам кожних вихідних. Син Тетяни та Сергія пригадує:

– У своїх батьків я найстарший. Коли додому привели Любочку, мені було 15 років. Добре пам'ятаю, як батьки зібрали нас усіх за спільним столом і сказали, що хочуть подарувати нам сестричку, але не народити, а взяти із сиротинця. Вони запитали нашу думку й доступно пояснили, що хочуть подарувати любов маленькій дівчинці. Я був не проти, коли вони привели її додому. Дуже любив з нею бавитись, учив її самостійно їсти, – згадує Олександр Остаповець. – Запам'яталось, як хтось із сусідів запитав маму, кого з нас усіх вона любить найбільше. Вона сказала, що має десять пальців, і якщо їх пощипати, то кожен буде боліти однаково. Так само в неї з нами: серце за кожного болить однаково. Я дуже радий, що маю велику сім'ю й таких прекрасних батьків, які подарували мені багато сестер та братів.

Фото Мирослави Слободянюк