Ми живемо у суспільстві «битих» - дітей, дорослих. Основний засіб впливу – крик, насилля, фізичні покарання. Результат – відсутність свідомого виконання розумних правил і застережень, люди схильні робити вчинки тільки під знаком покарання. І навіть не уявляють, що буває інакше.

Якось я провела два тижні в звичайній американській родині, мама, тато і донька. Я була вражена, як американські батьки спілкуються зі своїми дітьми, не кричать, не б'ють, витрачають багато часу на пояснення своїх дій. Трирічна дівчинка забула свою сумочку в кафе. Татко знайшов сумочку і терпляче пояснює дитині: "Доню, ось твоя сумочка, в ній важливі речі для тебе, твої гроші, твої іграшки, треба бути уважною".

Родина їде в громадський басейн, і несподівано стався прикрий випадок, басейн закрили на ремонт. Трирічна донька господарів захлинається від плачу, вона хотіла бавитись у воді. Як реагує мама – спокійно пояснює дитині: «Мені дуже шкода, люба, що так сталось. Це не моя провина. Я нічого не можу зробити».

Описані випадки в українській реальності мали всі шанси програватись за іншим сценарієм, з криком, звинуваченнями дитини — «закрий рота і мовчи, бо ганьбиш мене перед людьми» з ляпасом, щоб «знав, як себе поводити».

Дітей у нас б'ють і принижують всюди, на міських майданчиках, і сільських подвір'ях, в заможних будинках і в гуртожитках. Батьки виправдовують свої дії традиціями, відсутністю інших дієвих методів впливу, власною втомою чи нервовим виснаженням «не стримались, зірвалась на дитині». Але якими б не були причини биття дітей, аргументів, щоб не робити цього, набагато більше.

Ось деякі з них.

1.Бити дитину в Україні заборонено законом, зокрема Частиною 3 статті 289 Цивільного кодексу України : «Фізичне покарання батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками, вихователями малолітніх, неповнолітніх дітей та підопічних не допускається».

2. Фізичні покарання не виховують дитину. За допомогою ляпаса можна досягнути короткочасного результату – змусити дитину замовкнути або прибрати іграшки. Але це не формує свідому поведінку і відповідальне ставлення до своїх обов'язків. Вирвавшись з-під батьківської опіки в підлітковому віці такі діти частіше потрапляють у небезпечні для життя і здоров'я ситуації.

3. На поведінку дітей можна впливати без насильства. Іноді батьки вважають ляпас єдиним методом навчити дитину уникати небезпечних ситуацій, наприклад, остерігатись гарячого, гострого чи електричного. Натомість є багато інших засобів. В момент небезпеки можна відвести руки дитини, стримати її чи взяти на руки, голосно сказати «ні». Після усунення небезпечної ситуації потрібно пояснити, чому не варто так поводитись, наприклад, «якщо ти торкнешся гарячого, буде боляче».

4. Загроза побиття змушує дитину боятися помилок. Ляпас і крик не лише лякають і засмучують дитину. Діти, яких постійно карають побиттям, не наважуються пробувати нове чи шукати нестандартні рішення. Часто вони невпевнені в своїх силах, схильні перебільшувати масштаби проблем , вважати будь-яку перешкоду неподоланною . Це зменшує їх конкурентноздатність як в дитинстві, так і в дорослому житті.

5. Погана поведінка дітей не виправдовує батьківських зривів! Я щиро переконана, що бути мамою і татом – велике щастя для людини. Але всеосяжність батьківських обов'язків, тривога за життя і здоров'я дитини можуть призвести до стресу і нервового виснаження. Бути втомленою від материнства і батьківства – нормально. Бити дітей – ні. Психологи і педагоги радять батькам, засмученим чи сердитим через поведінку дітей, спробувати висловити свої почуття словами. Можна сказати «я дуже засмучена, бо ти не виконав мого прохання/розкидала свої речі/кривдиш братика», описати свою реакцію на біль чи незручність через дії дитини. Якщо ж для вас норма «зриватись» на дитині, варто переглянути свій спосіб життя і проконсультуватись з психологом. Іноді допомагають прості речі, такі як достатній сон, відпочинок, рівномірний розподіл батьківського навантаження. В складніших випадках батьки з'ясовують з фахівцями, звідки в них звичка бити дитину, і як навчитись себе стримувати.

6. Фізичні покарання негативно впливають на майбутнє дитини. Діти, яких б'ють, більше схильні до агресії і насильства в дорослому житті, стверджують вчені з Канади, які тридцять років досліджували наслідки фізичних покарань для дітей. Це не означає, що дитина, яку карали ремінцем, обов'язково буде дорослим кривдником, але шанс на негативні наслідки у неї вищий, ніж у інших.

7. Розуміння наслідків своїх дій ефективніше, ніж покарання. Обговорюйте з дитиною правила і заборони, щоб навчити усвідомлювати наслідки поведінки. «Надворі холодно. Якщо ти не надінеш рукавички, то змерзнеш і захворіє » заміст «надінь рукавички, бо получиш!». В першому випадку дитина розумітиме сенс ваших вимог, в другому – сліпо коритиметься силі.

8. Любов допомагає виховувати дитину. Не варто зосереджуватись на дитячих помилках і пошуках методів покарань. Любіть своїх дітей, хваліть їх за найменші досягнення і просто так, обіймайте за будь-якої нагоди і частіше кажіть « мама і тато тебе люблять». Це спрацьовує в багатьох родинах, і можливо, саме любов, як метод виховання, і є секретом добробуту і процвітання американської і європейських економік.

Торік українські мами і тати, які прагнуть виховувати дітей без крику і бійки, започаткували ініціативу #НеБийДитину. Активісти ініціативи розповсюджують інформаційні буклети, іконографіку, проводять просвітницькі заходи. За хештегом та на сайті http://happydity.org/ можна знайти багато корисних порад у вихованні дітей без фізичного насильства і крику.

У Вінницькій області правові та психологічні консультації можна отримати, звернувшись по допомогу на Обласну "Гарячу лінію" з попередження насильства, яка діє за підтримки Департаменту соціальної і молодіжної політики Вінницької ОДА.

Телефони гарячої лінії - (0432)60-20-20 , 0800 75 04 75

Автор: Оксана Яцюк

Фото: changeonelife.ua