Перевізники міжміських маршрутів майже з усіх районів області та вінницькі учасники бойових дій зустрілися нині, аби обговорити питання координації дій задля забезпечення пільгового проїзду демобілізованих бійців та уникнення конфліктних ситуацій на вокзалах, у маршрутках тощо.

Учасники бойових дій говорили про випадки, коли водій відмовляється везти учасника бойових дій. Наприклад, у межах Вінниці, адже у міських маршрутках зараз розміщено повідомлення: у одному салоні дозволяється пільгове перевезення не більше двох бійців.

– Хочеться, аби перевізники провели якусь роботу із водійським складом, – розповідає кадровий офіцер, майор Збройних Сил України, захисник Донецького летовища Олексій Попик. – Мені було дуже неприємно, коли 19 жовтня сідав у міську маршрутку, а водій сказав: "Ви третій". 22-річний хлопець за кермом закидав, що "ми самі не знаємо за що воювали". Я бачив смерть, у свої 29 років вже сивію, і мені дуже неприємно таке чути. Я би дуже хотів, аби ви провели розмови із молодими водіями та, вибачте за слово, закрили їм рот. Мені було дуже образливо через це. Нам всім зараз має бути соромно перед загиблими, що ми тут не можемо навести порядок.

Перевізники, натомість, апелювали до того, що обласна влада не відшкодовує їм ті кошти, які вони витратили під час перевезення учасників бойових дій.

– Ми вам можемо розказати, які війни та рейдерство відбуваються між перевізниками. Вінницька влада у районах позабирала у перевізників прибуткові маршрути, залишивши один, – пояснює ситуацію перевізник з Чечельницького району. – Тепер на цей маршрут "кинули" багатодітних, інвалідів, сиріт, афганців, чорнобильців, АТОвців. Перевізник, якого на район присилає обласна влада, бо він, бачте, виграв конкурс, є лише заробітчанином. Він їздитиме, доки йому вигідно. Дасиш гроші — повезе. Не дасиш — не повезе. Він не обслуговує маршрут, а заробляє. Не матиме з того прибутку — покине його. Питання не лише у АТОвцях, а й у владі, вона вже стільки набрала соціальних обіцянок, що при такій економіці перевезення здійснювати неможливо.

Калинівський перевізник акцентував: щодня він везе близько 20 пільговиків-АТОвців.

– Ми можемо опинитися на грані того, що маршрут просто припинить курсувати, бо перевозимо за власний рахунок, і кошти, які ми втрачаємо при цьому, нам не повертають.

Згодом розмова перейшла на підвищені тони.

– У мене заміна колеса коштуватиме близько п'яти тисяч гривень! Де мені брати ці кошти?! Їх ніхто мені не повертає! – скаржилися перевізники.

– А скільки коштує рука мого товариша? Чи людське життя? – апелювали демобілізовані.

Механізм відшкодування коштів перевізникам запропонувала громадська активістка Таїсія Гайда:

– На місцевому рівні є програми, у яких, крім іншого, прописаний пункт соціально-економічної допомоги учасникам АТО. У бюджеті закладені кошти для відшкодування, наприклад, перевізникам. Давайте сходимо на найближчі сесії та комісії міської та обласної рад і змусимо владу виділити ці кошти. Цей механізм має бути втілений в життя, – сказала Гайда.

Насамкінець перевізникам порадили виховувати водіїв профілактичними бесідами, а учасникам АТО, у свою чергу, фіксувати порушення з боку водіїв, записувати номер маршруту та сповіщати про прикрий інцидент перевізників або уповноважений орган місцевої влади. А ще — спокійно реагувати на водіїв-грубіянів.

Фото Людмили Кліщук