У селі Перемога Козятинського району точиться боротьба за пам'ять про загиблого на Донбасі офіцера Володимира Чорноуса. Нова власниця будинку, в якому жив Володимир, зняла з фасаду меморіальну дошку, встановлену на його честь. Вдова Героя готова за будь-яку ціну повернути пам'ятник на місце, а от власниця оселі має свою позицію з цього приводу. У ситуації розбирався кореспондент Vlasno.info.

Меморіальну дошку на будинку, де провів дитинство Володимир Чорноус, встановили ще у 2015 році. Півтора роки тому родичі загиблого військового продали хату. Тетяна, нова господарка, зняла плиту з фасаду та віднесла її до сільської ради, чим неабияк обурила вдову Володимира Катерину.

"Хата належала дідові та бабусі мого чоловіка. Саме вони його і виховували, батьки фактично покинули Володимира, коли йому було три роки. Для нього ця хата була святим місцем. Після трагічної смерті мого чоловіка друзі, знайомі, місцеві депутати вирішили поставити йому меморіальну дошку на цьому будинку. Але нова власниця зняла її і віднесла до сільради. Мій чоловік був кадровим офіцером, не зрадив свою Батьківщину, поганого нікому нічого не зробив. Йде війна, наші люди гинуть, а такі от люди просто руйнують їхню пам'ять", - каже вона.

Пані Чорноус не стримує емоцій, говорячи про власницю будинку:

"Хай ця жінка тепер подивиться в очі моєму сину і скаже: твій батько захищав Україну, ти залишився сиротою, а ми отаке зробили!"

Тетяна, яку Катерина звинувачує у нарузі над пам'яттю загиблого Героя, має свою версію подій.

"Хату нам продавали двоє чоловіків: батько та дядько загиблого. Вони спитали, чи потрібна нам ця дошка, чи вони заберуть її та віднесуть на могилу Володимира. Цього року вони мали це зробити, але через карантин не змогли приїхати. Тоді вони сказали, щоб ми зняли дшку та віднесли її до сільради. Ми так і зробили, але через два тижні з'явилася дружина Володимира та почала мене звинувачувати", - говорить пані Тетяна.

Катерина, в свою чергу, вважає, що батько та дядько не мають жодного морального права розпоряджатися пам'яттю про Володимира.

"Нема питань, хай батько і дядько погоджуються на зняття дошки. А чи він був йому батьком? Він по документах йому ніхто, та ще й зараз відмовляється від сина. Після цього вчинку навіть не знаю, як його назвати"

Тетяна стверджує, що поважає подвиг полеглих за незалежність України військових, але їй моторошно жити у будинку, на фасаді якого встановлено фото небіжчика:

"Ну не хотіла я, щоб на хаті було зображення загиблого. У мене маленька дитина. Він серед ночі встає і плаче: "мамо, дядя". І я не знаю, що це таке".

Як компромісний варіант Тетяна запропонувала встановити дошку за парканом перед будинком, зробити меморіал:

"Я пропонувала облаштувати місце пам'яті перед самим будинком, туди ж і перенести дошку".

Катерина ж на таку пропозицію категорично не погоджується:

"Мати покинула мого чоловіка у трирічному віці. Тепер його ще і після смерті хочуть виставити на вулицю. Я цього не допущу! На табличці написано, що мій чоловік жив у цьому будинку. Він жив у будинку, а не на вулиці. І табличка має висіти на будинку!"

Табличка, до слова, на балансі органів місцевої влади не перебуває, її встановили власним коштом одного з місцевих депутатів. А от на питання, чи слід вважати її частиною будинку, який придбала Тетяна, зможе відповісти лише суд.

Додамо, що Володимир Чорноус був кадровим офіцером військової частини А 1778, що в Ужгороді. Був командиром зенітно-ракетного взводу роти вогневої підтримки, що була направлена до Луганська. Загинув 19 липня 2014 року під час виходу штурмової групи з району луганського аеропорту. Йому було 25 років.

Володимир є кавалером ордену Богдана Хмельницького та почесним громадянином міста Ужгород. Одна з вулиць рідного села носить ім'я Володимира, а на школі, де він навчався, також встановлено меморіальну дошку.

До речі, після загибелі чоловіка Катерина і сама вступила до лав ЗСУ. Наразі у званні молодшого лейтенанта пані Чорноус служить у відділенні комплектування та призову київського військового комісаріату. Вона говорить, що захищає пам'ять про володимир не лише як вдова, але й як офіцер, адже офіцер офіцера не зрадить.