Крим фото

Два роки окупації: вінничани закликали кримчан боротися за свою територію

09 березня 2016, 15:33

Два роки тому Україна втратила частину південних берегів

Новини Вінниці | Новости Винницы | ВЛАСНО.info

Два роки окупації: вінничани закликали кримчан боротися за свою територію

    Додати коментар


Два роки тому Україна втратила частину південних берегів. 16 березня відбувся так званий "референдум", на якому, нібито, більшість мешканців півострова виявили волю щодо "возз'єднання" Криму до Росії. Про життя в окупації вінничани дізнаються із телебачення та соцмереж.

Чимало кримських військових опинилися на лаві підсудних вже на материковій Україні; режисера Сенцова та активіста Кольченка засудили в Росії. В Україні відбувається чимало заходів, аби підтримувати хоча б ментальний зв'язок із півостровом. Кореспондент Vlasno.info запитав у вінничан: що для них Крим? Чи доводилося бути на півострові? Та що вінничани хочуть побажати тим кримчанам, які зараз живуть в окупації?

Євген, антрополог:

– Я ніколи не був у Криму, але обов'язково побуваю, коли він повернеться в юридичне і фактичне поле українського підпорядкування. Крим для мене завжди асоціювався з горами, Кримським Ханством з Бахчисараєм. Говорячи про Крим, єдиним плюсом є те, що заговорили про корінний нарід Криму – кримських татар, адже у них немає іншої батьківщини, це їхня земля. Бажаю їм витримки, сподівання та безпеки, наскільки вона можлива в умовах окупації.

Вадим, переселенець з Донбасу:

– Був у Криму не раз, туристом. Крим дуже люблю, бував там майже кожен рік, але з корінними кримчанами познайомився тільки тут, у Вінниці. Вони доволі замкнуті, їх мало цікавило щось за межами Криму. Думаю, що кримчани відчувають те ж саме що і ми, люди з Донбасу. Це навіть не сум за рідним краєм, а відчуття, ніби хтось ґвалтує твою сестру, давно та регулярно. І нічого не можеш зробити.

Мирослава, журналіст:

– Крим для мене дуже близький, оскільки частина родини проживає у Керчі та Сімферополі. На півострів раніше я їздила часто. Крим для мене асоціюється зі смачними вином та виноградом. Особливої уваги заслуговують кримські коти: хто там був, думаю, помічав, що у них дуже великі вуха: зовні як звичайне подільське кошення, але з великими вухами. Кримчанам я хочу побажати витримки та щоб вони ніколи не забували, що Крим – це Україна. Ми завжди з ними, під яким би прапором вони не жили, вони завжди є частинкою української родини.

Вадим, програміст, учасник АТО:

– Крим – цe нe тільки півострів, це був рeальний шанс запровадити в Україні Ніццу, а створили совок. Бував у Криму раз на два роки, взимку, коли нe було напливу туристів. Вражeння різні — від лайки до захвату. Для мене Крим – цe татари і чумаки. Побажаю кримчанам нe впадати у відчай — всe будe ок.

Максим, журналіст:

– У Криму не був ніколи, але сподіваюсь побувати на півострові, коли там майорітиме український стяг і буде чути українську мову. У Криму, як і на Донбасі, роками знищувалося все українське. Ми втратили ці території для себе значно раніше. А кримцями я захоплююся. Вірю, що вони зможуть вистояти, бо вони сильні. Україні потрібно боротися не за території, а за людей.

Ольга, менеджерка історичних проектів:

– Я була в Криму давно, ще в школі, кілька місяців провела в Євпаторії і це одні із найкращих спогадів мого життя. Півострів – як море, він одночасно і умиротворено-спокійний, і бурхливий. Там поєднувалось все так гармонійно і тепло, що це зачаровувало. Пам'ятаю, як мене всі місцеві жителі просили говорити українською, бо це дуже круто, гарно, і вони самі намагались переходити на українську. Ніяк досі не збагну, чого ж вони без бою дали забрати себе в полон тиранії. Я б побажала кримчанам боротись. В першу чергу за самого себе, за свою мову, свою думку, свої права, свою свободу, а з цього всього і постане Україна.

Вікторія, письменниця:

– Крим радше живе у мені витвором уяви, адже я так і не встигла побачити півострів на власні очі. Це була та невідкрита й непізнана Україна, котру все залишаєш собі на потім. Жодні заморські подорожі не замінять того, що було й залишається Україною, допоки там є хоч одна людина, яка вболіває за синьо-жовтий прапор. Утім, наразі дивлюся на нього дещо іншими очима. Попри те, що «автономне» слово Крим постійно уособлювало якусь приналежність, хочу вірити – ця багатостраждальна земля усе ж колись зробиться по-справжньому вільною. Адже внутрішня окупація півострова розпочалася аж ніяк не два роки тому. Власне, це диво, що в Криму ще зосталися люди, небайдужі до України та власного коріння. Мені важко уявити, як їм наразі ведеться, я не жила в окупації, але щиро захоплююся силою та мудрістю цих людей. І вони заслуговують вільної країни. Крим повернеться додому, якщо тут його справжній дім.

Світлана, політик:

– Два роки тому, коли ми втратили цю благодатну землю, заспокоювало лише те, що Крим відійшов без крові. І зараз я часто спілкуюсь з друзями, які залишились там, в силу привязаності до сім'ї, нерухомості чи роботи. Я чітко бачу, що переважна більшість кримчан вже розуміють, що вони "вляпались". Перших півроку все було прекрасно, а зараз криза. І як їм впоратись з тими умовами і тією кризою, що сталась – не зрозуміло. Тому мені хотілося б побажати їм не впадати у відчай. Насолоджуватись своєю землею та шукати виходи для розвитку там. Відштовхнутися від кримського дна і стрімко випірнути серед нових можливостей. Не здаватись і не поступатись своїм інтересам.

Максим, чиновник:

– Крим – це тепер солодке слово мрії та виклику для України. Бував у Криму тричі: двічі відпочивав на морі, а одного разу поїхав до санаторію в Алушту. Ніколи не відчував до півострова особливого ставлення. Вважав частиною України з таким же самим населенням, товарами та шаурмою на вокзалі, проте з іншими політичними вподобаннями.
Не можна його відпускати. Кримське питання – це можлива платформа для національної ідеї. Важливо, щоб ідея була створювальною, а не ревашистською. Ми маємо показати, що в Україні краще, ніж в Росії, і тоді Крим буде ментально та географічно наш.

Сергій, консультант-продавець книжкової крамниці:

– Кримський півострів для мене завжди був курортною зоною, місцем скупчення людей, які сковують унікальний природній ареал. Я жодного разу не був в Криму, не був на морі, не був південніше Кодими. Але чув багато розповідей про цей куточок України і завжди вималювував у своїй уяві дерева, гори, воду, тепло – наша величезна південна загадка, загадка південного менталітету нашої країни. І я певний, що окупація точно не розгадала цієї загадки, що тільки тепер жителі Криму починають далеку і важку мандрівку до свого серця, яке зосталось в Україні. Тому залишається побажати, аби і їхні мандри, і наші завершились безкордонням.

Фото зі сторінки Заіра Акадирова у соціальній мережі Facebook

Додати коментар

Захисний код
Оновити
 
Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення