Два роки тому Україна втратила частину південних берегів. 16 березня відбувся так званий "референдум", на якому, нібито, більшість мешканців півострова виявили волю щодо "возз'єднання" Криму до Росії. Про життя в окупації вінничани дізнаються із телебачення та соцмереж.
Чимало кримських військових опинилися на лаві підсудних вже на материковій Україні; режисера Сенцова та активіста Кольченка засудили в Росії. В Україні відбувається чимало заходів, аби підтримувати хоча б ментальний зв'язок із півостровом. Кореспондент Vlasno.info запитав у вінничан: що для них Крим? Чи доводилося бути на півострові? Та що вінничани хочуть побажати тим кримчанам, які зараз живуть в окупації?
Євген, антрополог:
– Я ніколи не був у Криму, але обов'язково побуваю, коли він повернеться в юридичне і фактичне поле українського підпорядкування. Крим для мене завжди асоціювався з горами, Кримським Ханством з Бахчисараєм. Говорячи про Крим, єдиним плюсом є те, що заговорили про корінний нарід Криму – кримських татар, адже у них немає іншої батьківщини, це їхня земля. Бажаю їм витримки, сподівання та безпеки, наскільки вона можлива в умовах окупації.
Вадим, переселенець з Донбасу:
– Був у Криму не раз, туристом. Крим дуже люблю, бував там майже кожен рік, але з корінними кримчанами познайомився тільки тут, у Вінниці. Вони доволі замкнуті, їх мало цікавило щось за межами Криму. Думаю, що кримчани відчувають те ж саме що і ми, люди з Донбасу. Це навіть не сум за рідним краєм, а відчуття, ніби хтось ґвалтує твою сестру, давно та регулярно. І нічого не можеш зробити.
Мирослава, журналіст:
– Крим для мене дуже близький, оскільки частина родини проживає у Керчі та Сімферополі. На півострів раніше я їздила часто. Крим для мене асоціюється зі смачними вином та виноградом. Особливої уваги заслуговують кримські коти: хто там був, думаю, помічав, що у них дуже великі вуха: зовні як звичайне подільське кошення, але з великими вухами. Кримчанам я хочу побажати витримки та щоб вони ніколи не забували, що Крим – це Україна. Ми завжди з ними, під яким би прапором вони не жили, вони завжди є частинкою української родини.
Вадим, програміст, учасник АТО:
– Крим – цe нe тільки півострів, це був рeальний шанс запровадити в Україні Ніццу, а створили совок. Бував у Криму раз на два роки, взимку, коли нe було напливу туристів. Вражeння різні — від лайки до захвату. Для мене Крим – цe татари і чумаки. Побажаю кримчанам нe впадати у відчай — всe будe ок.
Максим, журналіст:
– У Криму не був ніколи, але сподіваюсь побувати на півострові, коли там майорітиме український стяг і буде чути українську мову. У Криму, як і на Донбасі, роками знищувалося все українське. Ми втратили ці території для себе значно раніше. А кримцями я захоплююся. Вірю, що вони зможуть вистояти, бо вони сильні. Україні потрібно боротися не за території, а за людей.
Ольга, менеджерка історичних проектів:
– Я була в Криму давно, ще в школі, кілька місяців провела в Євпаторії і це одні із найкращих спогадів мого життя. Півострів – як море, він одночасно і умиротворено-спокійний, і бурхливий. Там поєднувалось все так гармонійно і тепло, що це зачаровувало. Пам'ятаю, як мене всі місцеві жителі просили говорити українською, бо це дуже круто, гарно, і вони самі намагались переходити на українську. Ніяк досі не збагну, чого ж вони без бою дали забрати себе в полон тиранії. Я б побажала кримчанам боротись. В першу чергу за самого себе, за свою мову, свою думку, свої права, свою свободу, а з цього всього і постане Україна.
Вікторія, письменниця:
– Крим радше живе у мені витвором уяви, адже я так і не встигла побачити півострів на власні очі. Це була та невідкрита й непізнана Україна, котру все залишаєш собі на потім. Жодні заморські подорожі не замінять того, що було й залишається Україною, допоки там є хоч одна людина, яка вболіває за синьо-жовтий прапор. Утім, наразі дивлюся на нього дещо іншими очима. Попри те, що «автономне» слово Крим постійно уособлювало якусь приналежність, хочу вірити – ця багатостраждальна земля усе ж колись зробиться по-справжньому вільною. Адже внутрішня окупація півострова розпочалася аж ніяк не два роки тому. Власне, це диво, що в Криму ще зосталися люди, небайдужі до України та власного коріння. Мені важко уявити, як їм наразі ведеться, я не жила в окупації, але щиро захоплююся силою та мудрістю цих людей. І вони заслуговують вільної країни. Крим повернеться додому, якщо тут його справжній дім.
Світлана, політик:
– Два роки тому, коли ми втратили цю благодатну землю, заспокоювало лише те, що Крим відійшов без крові. І зараз я часто спілкуюсь з друзями, які залишились там, в силу привязаності до сім'ї, нерухомості чи роботи. Я чітко бачу, що переважна більшість кримчан вже розуміють, що вони "вляпались". Перших півроку все було прекрасно, а зараз криза. І як їм впоратись з тими умовами і тією кризою, що сталась – не зрозуміло. Тому мені хотілося б побажати їм не впадати у відчай. Насолоджуватись своєю землею та шукати виходи для розвитку там. Відштовхнутися від кримського дна і стрімко випірнути серед нових можливостей. Не здаватись і не поступатись своїм інтересам.
Максим, чиновник:
– Крим – це тепер солодке слово мрії та виклику для України. Бував у Криму тричі: двічі відпочивав на морі, а одного разу поїхав до санаторію в Алушту. Ніколи не відчував до півострова особливого ставлення. Вважав частиною України з таким же самим населенням, товарами та шаурмою на вокзалі, проте з іншими політичними вподобаннями.
Не можна його відпускати. Кримське питання – це можлива платформа для національної ідеї. Важливо, щоб ідея була створювальною, а не ревашистською. Ми маємо показати, що в Україні краще, ніж в Росії, і тоді Крим буде ментально та географічно наш.
Сергій, консультант-продавець книжкової крамниці:
– Кримський півострів для мене завжди був курортною зоною, місцем скупчення людей, які сковують унікальний природній ареал. Я жодного разу не був в Криму, не був на морі, не був південніше Кодими. Але чув багато розповідей про цей куточок України і завжди вималювував у своїй уяві дерева, гори, воду, тепло – наша величезна південна загадка, загадка південного менталітету нашої країни. І я певний, що окупація точно не розгадала цієї загадки, що тільки тепер жителі Криму починають далеку і важку мандрівку до свого серця, яке зосталось в Україні. Тому залишається побажати, аби і їхні мандри, і наші завершились безкордонням.
Фото зі сторінки Заіра Акадирова у соціальній мережі Facebook
Додати коментар
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter