Вже цієї осені унікальна техніка подільської майстрині може увійти до фонду ЮНЕСКО та буде захищена міжнародним законодавством. В рамках семінару, присвяченому питанням збереження охорони елементів нематеріальної культурної спадщини, у Вінниці, були представлені роботи відомої на весь світ майстрині гончарного розпису з села Бубнівка Гайсинського району Тетяни Шпак. Про унікальну техніку, про яку відомо від Лондону до Пекіну, розповість кореспондент Vlasno.info.


У свої 71 рік пані Тетяна зараз є Заслуженим майстром народної творчості України. Вона досі робить унікальні вироби, подібних до яких не має в жодному куточку світу. Одночасно вона є директором Музею гончарного мистецтва (музей-садиба братів Герасименків). Гончарством Тетяна Іванівна зайнялась з кінця 80-х років.

– У 1988-му році я потрапила до Будинку творчості, там ми познайомились з художниками та національними ремеслами, – говорить вона. – В 1991-му ми у себе в селі Будинок творчості відкрили. Мені відразу сподобалось гончарство. От вишивати я не буду мені це не підходить по характеру. Мені важко довго це робити, не вистачає витримки. А тут в гончарстві взяв, зліпив, не сподобалось, відразу перемісила і зробила по-новому.


Історія створення унікальної технології гончарної справи, носієм якої є Тетяна Шпак, почалась з села Новоселівка, яка входить до Бубнівської сільської ради. У 17-18 столітті поки ще не було села, ці землі належали графу Потоцькому. Його підлеглі знайшли в цій місцевості гончарну глину та почали запрошувати сюди велику кількість ремісників. До сучасного Гайсинського району приїхали близько 30 гончарів, в основному з Умані. Серед них виділявся Агафон Герасименко, батько Якима та Якова, які вже прославили Бубнівку на весь світ. Він був відомий тим, що за кілька прийомів міг зробити велику посудину, що туди дитина ховалась. В нього з 14 дітей вижило лише 3-є. Дочка Тетяна стала ткалею, а сини Яким та Яків гончарями.


На той час кілька євреїв їздили по селах, збирали кращі роботи. Так продукція братів Герасименків стала відома широкому загалу. В 1935-му році в Києво-Печерській лаврі відкрили майстерню, і вони почали там працювати. Через 2 роки на Всеукраїнській виставці вони були високо оцінені та їх роботи почали мандрувати по світу. Роботи українських майстрів побували в Монреалі, Москві, Парижі та Нью-Йорку.


Коли ж повернулись та організували артіль, були першими, кому вдалося створити гончарний сервіз з червоної глини. У фондах Лаври зберігаються величезна кількість їх робіт. Головною родзинкою братів Герасименків був унікальний розпис, який перейняла Тетяна Шпак.

– Я зараз роблю ці вироби в себе вдома. У мене є майстерня, гончарний круг та спеціальна піч 50 на 50 зі спеціального скловолокна. Товщина стінок 3 сантиметри. І коли в печі температура сягає тисячі градусів, я можу торкатись печі без всякого захисту. Цю піч мені подарували.


Окрім Тетяни Шпак носієм цієї традиції є племінниця Герасименків Фросина Міщенко, але їй 92 роки і вона вже не працює. Учнів в Тетяни Іванівни немає.

– Ніхто не хоче, на жаль, займатись, бо це дуже важка робота. Щоб зробити виріб, треба глину підготувати, спочатку відкопати, потім наколотити, націдити, відстояти. Робити цеглинки, ганчірку в них покласти. Потім виливати туди глину, як сметану. Потім на кругу ще треба форму зробити, і поки воно не застигло, треба розмалювати, випарувати, зачистити, випалити кілька разів. І це не завжди виходить. Наприклад, звичайну тарілку треба декілька раз сушити та облити поливою, – каже Пані Тетяна.
На вироблення одного виробу йде від 2-ох до 7 днів. Все залежить від температури повітря: чим спекотніше, тим глина застигає швидше. До того ж, матеріали доволі затратні. Наприклад, 25 кілограм поливи коштує 2,6 тисяч гривень, хром для спеціальної печі – 1,6 гривень, фарби – 600 гривень за один кілограм.


Продукція подільської майстрині має великий попит в Україні та у всьому світі.

– До мене постійно приїздять, закупаються. Просять зробити комусь на свято або день народження продукцію під заказ. В районах здебільшого на День незалежності замовляють. Сім раз була у Києві в палаці «Україна». Починаючи з Кучми, у всіх Президентів є мої тарілки. Миски я продаю по 200 гривень, тарілки по 100 гривень, а так все інше по 60-70 гривень. Я залишила собі лише свій перший виріб. Особливо мені дорогі миски, які я робила для наших воїнів в АТО.


Бубнівська кераміка відрізняється від усіх подібних витворів у світі. Вирізняється розписом. Раніше для розпису використовували коров'ячий ріг. Брали лише три кольори: зелений, білий та чорний. Візерунок вироблений у стилі геометрично-рослинного орнаменту. Також вироби виготовляють з червоної глини. Розпис робиться звичайною колючкою від акації. Зараз пані Тетяна використовує звичайну клізму для розпису, а колір надає за допомогою пігментів.


За своє життя Тетяна Шпак створила кілька тисяч виробів, які зберігаються в Канаді, Чехії, Словаччини, Туреччини, Китаї тощо.
Музей гончарного мистецтва знаходиться в селі Новоселівка Гайсинського району Вінницької області. Працює щодня з 9 до 18 години, вихідні – понеділок та вівторок.


На даний час з 400 елементів, що внесені до репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО було включено лише два. У 2013-му році – «Петриківський розпис – українське декоративно-орнаментальне малярство ХІХ – ХХІ століття». А у 2016-му році до Списку нематеріальної культурної спадщини, що потребують термінової охорони, внесли «Козацькі пісні Дніпропетровщини».

Читайте також:Бубнівських гончарів знають в усьому світі 

Фото:Андрій Оленін