Вінницького Тараса Бульбу з днем народження привітав сам міський голова Сергій Моргунов. Подарував аж цілих 500 гривень. Іменинник не розгубився. А одразу взяв ці гроші та заніс 19-річному юнакові, який лежав у вінницькому військовому госпіталі. Цим хлопцем виявився львів'янин Назар Крупка, який добровільно пішов на фронт, коли йому виповнилося 18 років. З ним поспілкувався журналіст Vlasno.info.

На 80-річчя вінницькому Анатолію Чайці, більше відомому як Тарас Бульба, Вінницька міська рада подарувала 500 гривень. Як повідомила заступник директора департаменту у справах ЗМІ та зв'язків з громадськістю Наталія Конончук, нагородили його за поданням списків ювілярів Вінницьким обласним товариством політичних в'язнів, репресованих та їх дітей. Рішення про нагородження було ще 26 травня, але Анатолій Чайка не приходив за своїм подарунком. Забрав його уже у товаристві.

— Я знав, що у нашому госпіталі лежить молодий хлопчина зі Львову. Він дуже хороший хлопець, справжній патріот, тому і вирішив віддати йому ці кошти, а заразом і запросив на наше віче, —розповів про свій вчинок Анатолій Чайка.

Тарас Бульба


Юнак добровільно пішов воювати в зону проведення так-званої антитерористичної операції. Тоді він ішов захищати країну, бо «хто ж як не ми». Спочатку Назар Крупка служив в Самбурі, звідти поїхав на першу ротацію на три місяці.

— Спочатку не було нічого страшного. У мене спеціальність сапера. І ми не виїжджали, обстрілів у нас не було. Уже цього року вкінці січня прийшло розпорядження, що на бойові частини потрібно розподілити людей. З нашої частини поїхало 30 людей прикомандирували у 128 бригаду я там послужив місяць-півтора і потім подав на перевід у 128 бригаду. Трохи було страшно на сході України, але де не страшно, ми ж не безстрашні, — розповідає юнак.

Назар Крупка

На перших порах із набоями бійцям було скрутно:

— Боєприпасів у перший тиждень не так було багато. Добре, що та бригада, яка була до на залишила нам боєприпасів, бо нам не дуже хотіли возити.

Військову форму видають теж лише раз на кілька років, хоча вистачає її бійцям лише на кілька місяців. Решту одягу інколи допомагають купити волонтери, та зазвичай все купують самі.

— Я пішов на контракт у 16-му році, отримав форму, то після того до сьогоднішнього дня я уже купив форм шість напевно, бо вона швидко зношується на полігоні, ніхто змінної форми не видає. Ще волонтери трохи допомагають, — розповідає хлопець.

Про «перемир'я», яке так «допомагає» українським військовим теж ніхто не забував.

— По нас стріляли, а нам команди не давали відстрілюватися, — зазначив боєць Назар.


Прокоментував хлопець і звинувачення російської сторони у так-званих обстрілах «мирного» населення.

— Те, що наші стріляють по мирних жителях це не правда. Коли у місті є військові жителі, від них (російської сторони — ред.) буває прилітає по своїх же, бо вони бувало стояли позаду нас. От до прикладу, за три дні, поки я був там, то до магазину прилетіла 80-та міна, добре, що не було людей. Хоча там і людей багато не залишилось, може з 50. І те в більшості пенсіонери, бо куди вони уже повиїжджають. Ми стріляємо тільки по російських позиціях, а якщо там знаходяться мирні жителі, то що вони там роблять. Навмисно по них ніхто не стріляє, — наголосив юнак.

Та і служба не йшла так гладко як хотілося б. Під час обстрілу ввечері 19 червня Назар Крупка отримав поранення в районі Зайцевого Донецької області.

— У нас був окоп і зверху будівля. Я біля будівлі був у мене закінчилися патрони і я зіскакував в окоп, під час того як я зіскакував мені куля пробила дві ноги, — розповідає про поранення боєць.

По телебаченні уже давно правди не говорять, оскільки щодня нам кажуть : ця доба пройшла без жертв, а насправді когось в цей час везуть матері у цинку.

— За півтора тижні, коли мене тільки поранили, то тільки з мого батальйону було шість 300-х, а буквально за кілька останніх днів теж телефонували хлопці казали, що було багато втрат, — зазначив Назар Крупка.

Та і знає хлопець що потрібно робити, щоб втрати не були марними:

— Якби дали нам команду, менше втрат не було б, але була б корить. Ми б відбили територію!

Чи швидко закінчиться війна юний боєць не знає, але зауважує, що в української армії сили є. Чекають лише наказу.

— Це триватиме поки комусь не увірветься терпець. Бо набої нам уже везуть, а стріляти не дають. Відстрілюємось лише тоді, коли російські бойовики уже дуже агресивно стріляють.

Місцеві жителі всіляко підтримують українських вояків та запитують: «Хлопці, коли ви вже те закінчите?».

Фото Ольги Бунич та зі сторінки Назара Крупки у соцмережі