Сьогодні весь світ відзначає День волонтера. Для українців волонтери стали уособленням не просто безкорисливої допомоги, а окремим підрозділом армії. Військові так і кажуть: "Українська армія вистояла завдяки волонтерам". Vlasno.info поспілкувався з трьома вінницькими волонтерами та з'ясував, що для них волонтерство. А також, чим відрізнялась їх допомога на початку війни і зараз.

Батькові сказав: "Помоліться за мене"

Олег Новіков, м. Тульчин

На початку війни наші бійці були голі, босі і голодні. Возили все, збирали всім миром. Люди тоді на якомусь патріотичному підйомі були, вдавалося збирати багато коштів. Завдяки цьому ми змогли придбати п'ять позашляховиків і віддати на позиції. А зараз лише ремонтом займаємось. Вже відремонтували 14 автомобілів. Раніше нас на СТО пускали безкоштовно, а тепер на власному подвір'ї рихтуємо машини.

Возив продукти на своїй вантажній "Івеко". Вона тягне 1700, а ми її "запрягали" на 4,5 тонн мінімум. Не витримала, далі 50 кілометрів не їду. Бо іноді доводиться приволікати назад на буксирі.

А з 2014 року 82 рази був у зоні АТО. Одного разу навіть довелось на окуповану територію їздити. Попросили із служби безпеки відвезти нашим полоненим харчі та медикаменти. Бо "сєпари" відмовлялись їх годувати та лікувати. Зі мною їхала людина, яка займалась полоненими. То він тримав зв'язок, щоб нас пропустили тощо. Важка поїздка. Всі ящики вантажили з написами "полон". Я нікому не сказав, куди їду. Тільки батькові сказав: "Помоліться за мене". З собою взяв лише старенький мобільний і 17 гривень готівкою. Банківську картку заховав. Сєпари ж непередбачувані. Могли б все забрати. І машину теж. Але обійшлось.

Ще дуже запам'яталась поїздка під Дебальцеве. Попросили вивезти дітей з бомбосховища, де вони переховувались. Зробив дві ходки. Дітей відвіз у Бахмут. Прийшов у міськраду - приймайте. А вони: " У них посвідчення біженців немає". Які посвідчення можуть бути, я їх з підвалу забрав. То домовились, що перебудують у гуртожитку, скинули їм ще там мішок картоплі і ящик тушонки. А потім ними займатись мав вже Червоний Хрест. А другим разом забрав жінку з двома дітьми. Повіз у Краматорськ, віддав євангелістам, бо Червоний Хрест вже закритий був. Всю дорогу розповідала що у неї нікого немає, чоловік-наркоман у Горлівці. А вони жили з дітьми в квартирі з вибитими вікнами. Спали одягнутими. Їсти майже не було чого. Зробив дітям бутерброди, то їли так, наче їх тиждень не годували.

Постійно ми потрапляли туди, де важко. "Айдарівці", які стояли тоді в Трьохізбєнці, досі нам дякують. Бо до них ніхто ніколи не доїжджав.

З чоловіком разом волонтеримо усі ці роки

Таня Власюк, м.Вінниця

Волонтерство для мене - можливість щось робити для фронту, якщо не вмієш воювати. Ми з моїм чоловіком разом волонтеримо усі ці роки.

Різниця між 2014 роком і теперішнім - величезна. Зараз ми й не їздимо. Все, що потрібно, передаємо Новою поштою. І це переважно техніка, оптика, генератори тощо. Вирішили, що краще талони на паливо бійцям передавати, ніж витрачати соляру на кілометри доріг. Бо іноді в них немає палива, щоб на позиції виїхати. Звісно, воякам приємна увага. І домашні смаколики їм не завадять. Вони розуміють, що все це передали для них з любов'ю. Дуже важливо, коли вони знають, що ми про них завжди пам'ятаємо і завжди допоможемо. Але зараз наше військо забезпечене. А на початку не було нічого. Нічого, навіть елементарного. І, на жаль, і війська у нас тоді не було. Воно лише формувалось. А зараз туди йдуть професіонали.

Втім, досі ми забезпечуємо все, що стосується тактичної медицини. Тому що аптечки видають жахливі. Ми досі забезпечуємо добровольців, тому що вони зарплати не отримують, отже, іноді й на цигарки грошей бракує. І щоб не казали, а добровольці в армії є. І дуже тішить те, що нарешті узаконили їх статус. І що родини загиблих добробатів тепер можуть отримати допомогу від держави.

Кажуть, не хочеш допомагати своїй армії будеш годувати чужу. Тому волонтери потрібні. Я противник того, щоб займатися волонтерством для галочки чи медальок. Але вдячні посмішки наших бійців вартують того щоб займатися волонтерством.

Бойовими дрони стають, коли ми трохи "почаклуємо" над звичайними

Денис Романовський, м. Вінниця

Почав допомагати армії одразу, а вперше поїхав на передову навесні 2015 року. Відтоді маю власних близько 40 поїздок. Тоді збирали все, їжу, одяг, взуття, предмети першої необхідності. А потім коли військових почали забезпечувати, ми переформатували напрямок допомоги.

Зараз ми готуємо для них бойові дрони та станини для кулеметів. Бойовими дрони стають, коли ми трохи "почаклуємо" над звичайними. Тоді вони можуть не тільки розвідувальну функцію виконувати. Один дрон обходиться у три тисячі доларів. Якщо всі запчастини закуплені, на виготовлення йде 5 днів. Але іноді робота затягується саме через брак коштів. Головне, щоб дроном міг управляти навчений боєць.

Якраз зараз чекаємо з Києва посилку, там мали деякі складові додати до наших бойових дронів, і рушаємо на Схід.

Читатйте також: У Вінниці АТОвці перекрили дорогу через землю 

Фото: з соцмереж.