На Вінниччині живе без перебільшення героїчна жінка. В 2017- році мати трьох дітей підписала контракт із ЗСУ. До цього два роки її чоловік та син воювали в добровольчих батальйонах. Чи є місце жінці на війні і чому треба добре подумати, перед тим, як йти на війну, дізнавася кореспондент Vlasno.info.

Тетяна Чудновець (Подоляночка) відбула дві ротації "на нулі". Перша під Горлівкою: Новолуганське, Зайцеве, Травневе. Друга ротація була на околицях Попасної.

Жінка на війні

В основному жінки на війні - це медсестри чи кухарки: без них було б дуже важко. Тетяна кажн, йдуть на війну з різних причин.

— Дев'ять з десяти причин, чому жінка йде на війну, неетично озвучувати. Хтось шукає чоловіка, причому не дивлячись одружений він чи не одружений. Є які будують кар'єру, але їм в десять тисяч раз складніше. Лиша маленький відсоток тих, хто йдуть з патріотичних мотивів: захищати Україну. Була в мене посестра Яна Червона (Відьма), вона на жаль, загинула. Вона була патріоткою та воїном. Їй не страшні були арт обстріли, ДРГ, ніхто. Вона була приклад жінки-бійця, - говорить Тетяна.

В армії й досі відчувається "совок", жінкам і далі важко підійматись вверх по службі.

— Гендерна рівність - палиця з двох кінців. Іноді старшина роти заставляє жінок на рівні з чоловіками вантажити боєкомплект та снаряди. Я на зріст один метр 59 сантиметрів: один ящик може і зрушу з місця, а 40-50 - я там впаду і вмру. Мої побратими ставились із розумінням. Хоч в нас були дівчата, які грузили боєкомплект. До цього потрібно підходити індивідуально. Якщо брати просування по службі, то комбат радше пошле на офіцерські курси чоловіка, ніж жінку, - пояснює Подоляночка.

В 2017-му році Тетяна пішла в АТО, де на той час вже були її син та чоловік. Вони туди пішли одразу Майдану. В той час у неї на руках були дві доньки, старшій було - 17, а молодшій - три.

— Я розуміла, що повинна йти на фронт і знала, що можу не повернутись, але незважаючи на всі ці стреси, обстріли... я б може не хотіла, але знов пішла на фронт. Коли йшли обстріли - думала про Бога, - згадує Тетяна. - Через війну я розлучилась з чоловіком. Тому можу сказати, що війна зруйнувала мою сім'ю.

Подоляночка вважає, що не всі мають йти на фронт. А лише ті, хто хоче цього за покликом серця, бо в скрутну годину під обстрілами лише патріот буде стояти до кінця.

— Коли здоровий, фізично витривай чоловік, "косить" від армії - це говорить про те, що він не готовий воювати, в першу чергу морально. Не всі народжені воїнами, хтось теж повинен сіяти пшеницю, ремонтувати автомобілі - у кожного своє покликання. У нас були хлопці, які стояли на другий лінії. Коли була спокійна обстановка "на нулі", вони себе почували нормально, а коли починалось пекло, ти жінка хоч і боїшся, але не показуєш виду, а цей хлопець вдвічі більший за тебе, а веде себе неадекватно: втрачає свідомість, лякається і таке інше. Краще б вони принесли користь державі в іншому місці, - розводить руками військова.

У сучасній війні основна роль припадає на артилерію, через це ворога майже не видно, тому не знаєш вбив когось чи ні.

— Я навіть і не знаю вбила я когось чи ні. Якщо ми навіть працювали в ближньому бою, то лише підрозділом. У бік ворога стріляла, але стверджувати, що когось убила не можу. Ніякого співчуття до ворогів немає. Я багато поховала друзів, щоб жаліти ворогів, - згадує вона.

Сім'я

Син Тетяни Андрій Чудновець спочатку пішов служити добровольцем до Першої штурмової роти ДУК Правий сектор "да Вінчі", потім в 54 окремій механізованій бригаді.

— Коли почув, що мама йде воювати був у шоці. Навіть не знаю, як передати це культурно. Найгірше було, коли я був не в АТО, а мати була там. До цього підтримувала вона, тепер я. Писав мамі, як там воно, а вона мені відповідала обстановку, я її підтримував, - згадує Андрій.

Сьогодні Андрія нагородили народною нагородою "Лицарський хрест бойового братерства".

Після чотирьох років на передовій Андрій теж звільнився зі збройних сил.Хоча думає повернутись, але вже, як доброволець, без контракту з ЗСУ.

— Зараз війна все змінила. І ми навчились воювати, і вони, і просто потроху йде поступове знищення один одного. Дуже велике бажання є повернутись, але в добровольчі батальйони, щоб був час повернутись до сім'ї, щоб можна було побачити рідних хоч раз на три місяці, бо в ЗСУ через бюрократію, це було майже неможливо. Совок в армії сильно заважає. В бойовій обстановці бюрократії - немає, а от на полігоні жахливо. Мрію, щоб настав мир і ми жили в одній сильній та вільній Україні, - підкреслив військовий.

У липні цього року Тетяна Подоляночка звільнилась зі збройних сил. Тепер, вона навчається на психолога і хоче допомагати військовим пережити наслідки війни. Адаптувати їх до звичайного життя.

Молодша дочка пішла до першого класу, любить тварин та думає стати ветеринаром. Старша донька навчається у Дніпровському національному університеті імені Олеся Гончара, де вивчає китайську мову.

Читайте також: «На очах мого 6-річного брата розірвало сусіда» – вінницька доброволиця 

Фото: Андрій Оленін, з соцмереж.