Щодня я розумію це більше і більше. Щодня я чую це все частіше і частіше.

По ЗМІ від політиків, в діяльності яких нічого не міняється за 24 роки, але тепер вони діють в інтересах України.
Від олігархів, які стали такими, через грабунок робочого люду і державної власності, але котрі тепер відстоюють інтереси України.
Від суддів, які не пішли ні на ніц далі, від заказушних справ, хабарів і юридичної софістики, але котрі роблять це в ім"я України.
Від ментів, які і далі саджають або тих, хто неугодні, або тих, у кого немає бабла відкупитись. Але роблять тепер це в ім"я України.

Я не вірю словам прем"єра і президента. Командуючого генштабом. Речника АТО. Більшості тих журналістів, що бачу по центральним новинним, приватним каналам. Але ж вони - це Україна. Я не вірю Україні.

Мене запевняють, що новий транш кредиту дасть нам шанс. Що зміна законів - дасть змогу жити по новому. Що зміна прокурора на зама - це люстрація і оновлення України.
А я не вірю в Україну.

Я бачу людей на вулиці, вони, як і раніше, не цікавляться політикою, але, інколи, цікавляться політиками. І далі не доносять сміття до урни. І далі лише важко зітхають, коли їм урізають зарплати і піднімають податки. І далі проходять повз лежачої посеред вулиці людини.
Я не сподіваюсь на Україну.

Я бачу щодня страшних ворогів України. Завжди їх називають московськими.
То це волонтер, який віз автомат із зони АТО.
То це доброволець, який не виконав злочинний мусорський наказ і отримав кримінальну справу.
То це солдат збройних сил, який висказав в очі штабному генералу все, що думає про цю договірну війну.
То це незалежний журналіст, який задає питання про те, чому українські олігархи ведуть свій бізнес у країні-агресорі, і навпаки, чому бізнес окупантів процвітає тут.
То це провокатор і агент Кремля, котрий виходить на акцію проти подорожчання цін на проїзд, але, хвала державі, якого знешкоджує наша доблесна міліція.

І знаєте що? Мені подобається бути ворогом такої "України".
Вона мені чужа. Більше того, проти цієї "України" я і був на майдані. Проти цієї "України" і словом, і ділом я працював все своє свідоме життя. Щоб такої "України" не було і в думках наших дітей.

Моя Україна - це не вчорашні бандитські пики у вишиванках, і мусора із жовто-синіми стрічками, а новий образ мислення.
Це активна і незаангажована молодь, яка проявляє ініціативу і не боїться відповідальності.
Це молодий фахівець, готовий до нових знань, що чхав на всі догми і правила, прийняті 50 років тому.
Це молодий робітник, який працює за покликом серця, а не тому, що тут більші відкати.
Це сучасний лікар, який дивиться на пацієнта, як на свого ближнього, а не грошовий мішок.

Моя Україна - це шлях. Це не територія, і не лише сума подвигів і звершень. Це новий тип мислення, новий формат цінностей, нова форма стосунків між людьми.

Вона не хвора. Вона ще ненароджена.

Але її уже душить у зародку все те, що називає себе "Україною" сьогодні.

Україна починається з тебе. Лише починається. Тому, все найкраще - попереду.
Тому сподівайся на себе.

І пам'ятай, кожен день твоє деградації і бездіяльності - це цвях в гроб ненародженої, істинної України, і плюс у потенціал їх радянської України.