День журналіста, який сьогодні святкує Україна – привід не лише привітати працівників ЗМІ із професійним святом, але і задуматися про стан інформаційного поля держави. Адже цей стан напряму залежить від рядових кореспондентів, репортерів, ведучих, аналітиків та публіцистів. Словом, усіх тих, хто своєю повсякденною працею створює це поле, формуючи інформаційний імідж держави.

І якщо дивитися на сьогочасний стан речей у вітчизняній журналістиці об'єктивно, то неозброєним оком можна побачити купу проблем та негараздів. Думаю, що не відкрию нікому Америки, чесно зізнавшись в тому, що наша журналістська братія відверто недопрацьовує і не до кінця виконує свої безпосередні обов'язки перед суспільством та країною. Далеко за прикладами ходити не треба, достатньо поглянути лише вінницький медійний грунт, на якому, нажаль, не завжди зростають смачні та корисні інформаційні плоди. Проте, про все по порядку.

Почнемо з того, що місцеві ЗМІ, йдучи нога в ногу із часом, поступово перебираються в Інтернет. Воно і зрозуміло: мережа сприяє підвищенню оперативності роботи видання, дозволяє запустити потужний конвеєр із виробництва свіжих новин та й взагалі є унікальним інформаційним майданчиком, на якому панує його величність мультимедійність, а преса, телебачення та радіо зливаються в єдине ціле, створюючи дещо принципово нове і до недавнього часу небачено – нечуване. Однак, є в цій тенденції і свої мінуси. Треба покаятися: ми, рядові журналісти з мережі, часто-густо нехтуємо точністю інформації, яку надаємо вам. У гонитві за «смаженим», у боротьбі за ваші «заходи» та «лайки», ми порою забуваємо чи не найголовніше правило нашої професійної етики: перевіряти новини як мінімум у двох-трьох достовірних джерелах. У відповідь на своє недбальство ми справедливо отримуємо вашу недовіру до «нашого брата».

Та це ще півбіди. Користуючись тим, що віртуальний простір надає можливість повної анонімності, деякі Вінницькі ресурси просто на просто публікують матеріали без прив'язки до автора. Як на мене, то це просто неповага до власного читача, адже він хоче бачити за кожною статтею людину, яка її написала. Він хоче мати можливість вступити з автором у діалог, прокоментувати його висловлювання, вступити у полеміку, а інколи і вказати на різного роду помилки (ми не роботи і також помиляємося). До того ж, якій інформації варто довіряти: тій, що надійшла від відомого журналіста з гарною репутацією, чи тій, що опублікована «інкогніто»? І тут також ми натикаємося на стіну недовіри між журналістом та споживачем медійної продукції, що в свою чергу, впливає на рівень престижу ЗМІ та на інформаційний рівень України загалом.

Варто також сказати, що у зв'язку з «інтернеталізацією», ЗМІ, у звичному вигляді, поступово відходять у минуле. Можливо я зараз видам невеличку корпоративну таємницю, та чимало сайтів, які ви щодня відвідуєте, зареєстровані як громадські організації. Чому? Бо так простіше працювати. ГО, на відміну від ЗМІ набагато легше зареєструвати, не треба проходити через таку бюрократичну тяганину. Тому нас часто звинувачують в тому, що ми навіть не зовсім працівники медіа і не є журналістами достатньою мірою. Що ж, можливо трохи правди в цьому є, але тут, як то кажуть, є одне але. Скажіть будь ласка, хто більше зацікавлений у розбудові громадянського суспільства та створення в країні гарного клімату для чесного інформування громадян, ЗМІ чи ГО? Ото ж бо... В тому-то вся і штука, що в нашій країні ГО зараз взяли на себе відповідальність за дуже багато речей, в тому числі і за журналістику. Чи впораються вони – покаже час, проте вже можна впевнено заявляти, що такий спосіб роботи медіа сприяє еволюційним процесам у середині професії. Журналіст стає соціально відповідальним. До нього нарешті починає доходити, що він є невід'ємною частиною громади і має діяти виключно в її інтересах. І якщо ці еволюційні процеси пройдуть успішно, то інформаційне поле України та Вінниччини буде здоровим, а взаємоповага та взаємозв'язки між працівником медіа та громадянином зміцніють. А чого ж ще ми можемо бажати в день свого професійного свята?