Нещодавно уряд зробив доволі сенсаційну заяву, визнавши , що запроваджена ним система субсидій – це фактично гроші на вітер. Особливо помітне це державне марнотратство на селі. Привчене за останні роки ощадливо використовувати газ, село нині наче повернулось в середину 90-х років,, випалюючи газ на повну катушку, аби не пропала субсидія. Халява, сер, тобто , пане-дядьку ! А саме таку картину я спостерігаю в селі , де живе моя рідня. Назву його вказуватиму з відомих причин – рідня заїсть коли що. Тим паче, що суть не назві, а в тенденції, яка спостерігається повсюдно.

До цієї зими моя сільська рідня та й усі їхні сусіди готувались особливо ретельно, аби максимально обійтись без газу. Всеньке літо в селі стрекотіли бензопили, вирізаючи усю деревину, до якої раніше не доходили руки, у спішному порядку ремонтувались грубки й печі, запасались дрова й вугілля. Наприклад, з лісу за селом нинішнього літа буквально вимели весь хмиз та сухостій. А все том, що на субсидії мало хто сподівався. Попри те, що основна маса жителів тут пенсіонери з дуже куценькими пенсіями, а решта, попри кількох офіційно працюючих громадян , всеньке безробітне населення, тут ніхто не бідує. У багатьох в наявності усі атрибути заможного, як на наші скромні мірки, життя – металопластикові вікна й супутникові антени на хатах, вимощені плиткою подвір'я, автівки та мотоблоки й міні тракторці в гаражах і сараях, а ще по зав'язку забиті смаколиками погреби. А ще повні пташники й хліви домашньої птиці й худібки. Треба дуже важко працювати, аби обійти такі господарства й впорати городи й земельні наділи , часто в кілька гектарів, зате віддача відповідна.

«Хіба ж мені дадуть субсидію?» – сумнівався мій далекий родич Павло, який аж ніяк не вважає себе не заможником, бо має чималеньке домашнє господарство й не знати скільки землі. А не знати, йому, що Павло, збираючи під себе занедбані попередніми господарями городи й латочки-додатки, воліє не розповсюджуватись про справжні розміри своєї латифундії. Павло має газ у хаті, але давно вже опалює її котлом на дровах, бо вважає, що ціна газу по 1 гривні 75 копійок за куб – марні витрати, коли навколо повно занедбаних лісосмуг та зарослих чагарниками покинутих садиб. Тобто так було до нинішньої зими. Адже він таки отримав субсидію, як і всі решта селян, крім хіба що найдревніших бабусь, які свого часу так і не спромоглись провести до хати газ. І кому за логікою підтримка від держави нині особливо потрібна. Але вони дзуськи що отримали. Зате всіх інших сельчан держава не образила.

Тепер Павло знову перейшов на газ, опалює свою хату в 50 квадратів і готує худобі - корові з телям, двом козам з козенятами та п'ятьом поросятам. «Дурному треба бути, щоб випалювати дрова, коли маю на субсидію 400 кубів газу за 80 гривень. Отож маю його використати, бо на наступний місяць можуть не дати субсидії», – пояснює він.

У іншої моєї родички Оксани , яка працює сільською фельдшеркою , хата удвоє більша й на господарстві – дві корови, городу офіційно півтора гектари. Її субсидія – 600 кубів на місяць за 150 гривень. Отож, заготовлені влітку дрова їй також виявились не потрібними. Вона не знає, як спалити весь об'єм газу, щоб надалі не втратити субсидію. А тому попри теплу осінь Павло й Оксана, як і решта односельчан « кочегарять» повним ходом, відкриваючи кватирки й двері, бо в хаті справжня Африка. Павло пригадує, що подібна картинка в селі була в середині 90-х років, коли російський газ коштував по 50 доларів за тисячу кубів й у селах з врахуванням великих субсидій за нього сплачували копійки. Тепер ось знову ситуація повторюється. 

Після цих прикладів за законом жанру належить зробити іронічний коментар економічні підходи нашого уряду, що розробив таку систему тарифів і компенсацій, за якої горять синім вогником мільйони державних грошей. Але , знаєте, я не можу цього зробити, бо на гадку спадає сама лишень нецензурна лексика. Адже нормальними словами охарактеризувати цей абсурд просто неможливо. Мова зовсім не про те, що селян, треба позбавити субсидій, як це влада зробила з більшістю городян. Йдеться про сам принцип нарахування, позбавлений як економічної доцільності так і соціальної справедливості й елементарного глузду.

Зрештою важко шукати якусь державну мудрість там, де її нема. Судіть самі: за даними Мінсоцполітики на субсидії держава виділила 24,5 мільярди гривень. На енергоефективні технології – у 70(!) разів менше. Отож всерйоз сприймати розмови перших осіб держави про розвиток програми енергоефективності не варто. Це черговий популізм, щоб не сказати різкіше.

Чому ж влада з такою легкістю викидає на вітер, чи то пак спалює на голубому вогнику мільярди субсидійних гривень, не бажаючи ні на копійку знизити захмарні тарифи для тих, кого викинули за межі програми державної підтримки? Чи не тому, що в підсумку ці субсидійні кошти знову повернуться в кишеню монополістів – постачальників газу? Тобто тих самих олігархів. Скажіть, хіба це не є державним злочином в особливо великих розмірах?

Фото: versii.cv.ua