Підприємство-гігант ліквідували шість років тому

Вінницькій області від колишнього Радянського Союзу дісталося більше 700 прибуткових підприємств. На сьогодні близько 600 з них уже приватизовані, 82 підприємства ще належать державі, п'ять з яких перебувають у стані ліквідації.

Інформаційне інтернет-видання Vlasno.info розпочинає серію публікацій, в яких розкаже читачам, що сталося з найбільшими підприємствами області за 25 років незалежності.

Перший у списку – колишній ВАТ «Вінницький ламповий завод», який знаходився у мікрорайоні Тяжилів та розкинувся на площі 36 га. Офіційно він «вмер» у 2010-му, коли вінницький господарський суд виніс ухвалу про ліквідацію підприємства. До того з 1997 року тривав процес банкрутства заводу.

– Наш ламповий завод був таким собі окремим містечком у місті. На території була зона відпочинку з озером, кафе, бібліотека, актовий зал, – розповідає вінничанка Світлана Гулевата, яка працювала на заводі у 1980-90-х роках. – На підприємстві був свій науково-дослідний інститут і 15 виробничих цехів, у яких люди працювали у дві, а то і три зміни. Коли була перезміна, із заводу виходило стільки людей, як на параді.

Світлана Гулевата на зборах 4-го цеху

ВАТ «Вінницький ламповий завод» став наступником державного виробничого об'єднання «Жовтень», яке було засноване у 60-х роках минулого століття. Воно спеціалізувалося на виробництві скляних трубок для кінескопів і ламп денного освітлення, а також вакуумних індикаторів, мікросхем і транзисторів. На вінницькому виробничому об'єднанні «Жовтень» також випускалась відома гра «Електроніка», яка набула великої популярності серед дітей та підлітків у 1990-х роках.




У 1995 році Кабмін своєю постановою (№343 від 1995 року) вніс виробниче об'єднання «Жовтень» до переліку підприємств, які підлягають обов'язковій приватизації. Саме в ті роки на базі державного виробничого об'єднання і було засновано ВАТ «Вінницький ламповий завод». У 1990-х роках на ньому працювало майже п'ять тисяч осіб, в тому числі і на дому.




– Я працювала складальником мікросхем на заводі. Цех був великий, у ньому працювало кілька відділів. В основному наша продукція реалізувалася в Росії. Потім, пам'ятаю, з приходом перебудови, замовлень стало менше, бо не було попиту. Ми стали робити лампи для телевізорів, але і вони швидко втрачали попит, бо таких телевізорів ставало все менше. В результаті на заводі у «гарячому» цеху, де були великі печі, почали випускати пляшки для шампанського та кришталь, – пригадує колишня працівниця заводу.

Після ліквідації підприємства у 2010 році в одному з українських видань вийшло ціле розслідування того, як «вмирав» завод. У ньому, зокрема, розповідаєтьcя, що завод у 90-х не витримав технологічного прогресу і кредитори погодились на відчуження активів свого боржника. Майно заводу було передане сімферопольській компанії «Аспект», заснованої кримськими бізнесменами Віталієм Храмовим і Андрієм Медяковим, які погодилися погасити близько 17 млн. грн. кредиторської заборгованості ВАТ.

На базі виведених із заводу активів нові власники створили ЗАТ «Ламповий завод», але погашати кредиторську заборгованість не поспішали. За останньою інформацією, якою володіє редакція Vlasno.info, власниками колишнього заводу є ті ж самі особи. Наразі, свій бізнес вони перевели до Чернігова. А після ліквідації заводу держава недоотримала близько 20 мільйонів гривень.


Разом з тим, ліквідувати повністю ламповий завод теж не могли, оскільки державна частка власності у ньому становила 28%, завдяки чому на нього поширювався мораторій на примусову реалізацію. Проте у 2008 році регіональний фонд державного майна продав 4% своєї частки невідомому власнику. Таким чином процедура банкрутства і згодом ліквідації стала можливою.

Сьогодні ламповий завод – величезна територія, на якій здаються в оренду різним підприємствам приміщення колишнього підприємства-гіганта. Тут і автомийка, і прийом металобрухту, також – підприємства, які продають дошки, двері, вікна, проводять зварювальні роботи, є навіть страхова компанія.




Довкола колишніх виробничих приміщень – бетонна огорожа, під якою лежать скидане сухе гілля дерев. Територія невеликого парку, яка прилягає до паркану неприбрана. На землі валяється сміття, одноразові шприци. Відчуття гнітюче навіть серед білого дня, не дивлячись на те, що за 50 метрів – жвава дорога, а за нею – облагороджений парк, де молоді мами гуляють з дітьми.

– Не уявляю, як можна було розпродати такий завод-гігант, – каже Світлана Гулевата. – Там лише обладнання на мільйони гривень, якщо не мільярди. Уявляєте, скільки за металолом отримали? Крім того, на території заводу є бомбосховища, які зараз були б дуже доречними, зважаючи на ситуацію в країні. Я була лише в одному з них – воно величезне і тоді було повністю устатковане для перебування людей. Але, наскільки мені відомо, воно там не одне. І що з ними зараз – невідомо, а їх же можна було використовувати.




На територію колишнього лампового заводу довелось ходити двічі. У вихідний день охоронник на воротах зустрічає спочатку привітно, та коли чує, що прийшов журналіст, помітно ніяковіє і одразу повідомляє, що без дозволу керівництва на територію пройти не можна. Мовляв, приходьте у робочий день і йдіть до керівництва.



Проте, і робочого дня далі холу в центральному корпусі колишнього заводу не пустили. В кращих традиціях колишнього радянського союзу вахтер, а потім і начальниця зміни звеліли вийти за турнікети. Щоправда і сам хол корпусу – застаріла класика колишнього «совка» із залізною емблемою серпа і молота навпроти входу.

На всі питання про керівництво відповідь вахтера і начальниці зміни одна: немає, у відпустці, на відпочинку. Лише через кілька хвилин прохань дати контакти керівництва, начальниця зміни зникає в коридорі, а натомість виходить «старша по підприємству» (іншої офіційної посади жінка не назвала). Запитавши про мету приходу, так само пояснила, що територія заводу – приватна власність і без дозволу власників не має права нікого пустити. А вирішити питання з власниками вдасться невідомо коли, бо вони у відпустці. Тобто раніше вересня приходити не варто.

В інтернет-мережі вдалося знайти минулорічне відео двох вінничан, котрим якимось чином вдалося пройти на територію заводу. Вони відзняли руїни приміщення скоріш за все колишньої котельні заводу. Навіть з вулиці неозброєним оком помітно, що ця будівля найбільш зруйнована.

Замість епілогу:
В одному з коментарів під розслідуванням читач розповів, що на прикладі вінницького лампового заводу була «обкатана» класична схема рейдерського захоплення підприємства. Для початку рейдери намагаються отримати контроль над керівником підприємства, найчастіше підкуповують його. Після цього керівник віддає рейдерам частину майна підприємства за штучно створені борги. В складі цього майна є і те, яке рейдери хочуть узаконити. Як своє. Згодом починається судова тяганина зі справжнім власником, але рейдери всіляко намагаються затягувати процес. Самі ж тим часом користуються майном, заганяють підприємство у борги і доводять його до банкрутства.


Про долю інших великих вінницьких підприємств читайте згодом на Vlasno.info.

Фото Тамари Тисячної та надані Світланою Гулеватою