Миротворці можуть покласти край війні на Донбасі

Збройний конфлікт на Донбасі, що вже другий рік тримає Україну в неспокої, загнав у глухий кут не лише вітчизняну, але і всю світову дипломатію. Не дивлячись на численні обговорення цієї проблеми в ООН, введення санкцій проти Російської Федерації та Мінські мирні домовленості, шляхів припинення війни та налагодження мирного життя в країні досі не винайдено, а рецепту прискорення повернення контролю Києва над "сірими" ділянками Україно-Російського кордону немає. Тим паче, досі ніхто не винайшов формули проведення деокупації окремих районів Донецької і Луганської областей.

У зв'язку з цим на вищому рівні все частіше лунають розмови про можливий початок миротворчої місії в Україні. Зокрема, під час останніх перемовин в норманському форматі, президент Порошенко запросив до країни миротворців від ЄС. Ватажок бойовиків "ДНР" Олександр Захарчкенко одразу ж заявив, що участь в конфлікті третьої сторони призведе лише до його ескалації ( про російських військових, що активно воюють на боці сепаратистів, він, звісно, не сказав ані слова). Тим часом, у самому Євросоюзі поки що не квапляться відправляти чи не відправляти до нас миротворців.

Так чи інакше, миротворчий військовий контингент може здійснювати свою діяльність на території суверенної держави виключно під егідою ООН. Рішення про початок операції, склад миротворчих сил та їх фінансування ухвалює Рада Безпеки організації. В гарячі точки "блакитні каски" відправляються з метою запобігання загрози миру і безпеки. З 1948 року участь в операціях ООН взяло понад 130 країн, а загальна кількість миротворців (військових, поліцейських та цивільних осіб), що коли-небудь були в складі миротворчого контингенту, перевалила за мільйон. Цікаво, що станом на кінець 2009 року блакитні каски приміряв на себе 91 українець.

Для того, аби тверезо оцінити можливість прибуття миротворців на Донбас слід розуміти, що основною їх функцією є підтримка стабільної ситуації в місцях конфліктів, що вже вщухають. Як правило, вони з'являються там, де вже майже або зовсім не стріляють. Підписання мирного договору, якого дотримуються сторони конфлікту — ось головна умова для їх появи. Миротворчий контингент розводить сторони протистояння і є гарантом дотримання режиму припинення вогню. Яскравим прикладом подібної операції є місія ООН 1988 року в Ірані та Іраку. Вона фактично поклала край восьмирічній Ірано-Іракській війні, здійснивши перевірку, підтвердження та спостереження за припиненням вогню і відведенням всіх військ до міжнародного визнаних кордонів.

Очевидно, що про вщухання війни на Сході України поки що говорити зарано, а укладені в Мінську домовленості фактично не працюють і цілком можливо будуть переглянуті. В таких умовах ООН не квапиться надавати Євросоюзу мандат на початок миротворчої місії, а самі європейці цього мандата не надто вже хочуть. Адже в такому разі їм доведеться пояснювати власному електорату чому і за що їхні громадяни мають ризикувати життям в Донецьку та Луганську. "Класична миротворча операція" є невигідною і Україні. Варіант, за яким ЗСУ і бойовики будуть розведені по лінії зіткнення, внаслідок чого "ДНР" та "ЛНР" так чи інакше продовжать існувати та дошкуляти нашій державі, аж ніяк не назвеш сприятливим.

Знижує можливість побачити в Україні миротворців і той факт, що офіційно наша держава не воює, а проводить АТО. Тобто здійснює спецоперацію по ліквідації терористичних угруповань. Такий правовий статус конфлікту може стати серйозною перепоною у позитивному вирішенні питання про відправлення до нас миротворчого континенту.

Втім, приклади участі військового контингенту ООН в "гарячих" фазах конфліктів в історії є (Руанда, Боснія, Сомалі, Сирія), а на те, що наша війна носить назву "АТО" в Раді Безпеки теоретично можуть заплющити очі. Тут слід взяти до уваги той факт, що нашу державу взяли до радбезу у якості непостійного члена. Навіть постійний представник України в ООН Володимир Єльченко минулого тижня заявив, що досягнення розгортання миротворчої місії в Україні входить до плану його роботи в цьому органі ООН. Але тут, як то кажуть, є одне "але", у вигляді нашого північного сусіда. Будучи постійним членом радбезу, Росія обов'язково ветуватиме будь яке рішення, спрямоване на врегулювання ситуації на нашому Сході. Цілком ймовірно, що вона запропонує в якості альтернативи миротворцям від ЄС свій ручний контингент від СНД. Саме таке рішення вони протягнули в Організації Об'єднаних Націй під час окупації Південної Осетії, і тоді міжнародна спільнота, хоч і без задоволення, проте "з'їла" цю гірку путінську пігулку.

Мабуть, єдиним способом зупинити підступного російського ведмедя і віддати східний кордон "під ключ" Києву є примус до миру — старий дипломатичний трюк, дуже дієвий, хоча і суперечливий. Він полягає у припиненні збройного конфлікту незалученими до нього державами. По-суті, впровадивши економічні санкції та дипломатичну блокаду по відношенню до РФ міжнародна спільнота вже розпочала лагідно спонукати Владіміра Путіна переглянути свою зовнішню політику та поважати світовий порядок, встановлений після Холодної війни. Подібні дії входять до арсеналу примусу до миру. Це, так би мовити, його легке озброєння. І хоча в нашій ситуації воно показує певні результати, однак використання "важкої артилерії" досі виглядає можливим.

Зрозуміло, що Західні держави зовсім не хочуть втручатися у збройне протистояння з РФ, надаючи перевагу економіко-дипломатичним методам боротьби, однак одного дня, для остаточного вирішення українського питання, а як наслідок встановлення такого важливого миру на Європейському континенті, з їх легкої руки ООН може таки ухвалити рішення про початок збройної операції, аби змусити російсько-терористичні війська скласти зброю. Фокус полягає в тому, що на відміну від звичайної миротворчої операції, під час миротворчої операції із примусу до миру військові у блакитних касках можуть використовувати зброю та техніку для знищення військових об'єктів і збройних угруповань, які беруть участь в конфлікті, а не лише в цілях самооборони. Крім того, таке втручання не передбачає згоди ворогуючих сторін. Тож якщо його впровадять на території України, то на Путіна і його посіпак на окупованій частині Донбасу ніхто зважати не буде.

Втім, це лише один з варіантів подій, при чому не найбільш вірогідний. Скоріш за все, світова спільнота не стане змінювати свою політику щодо Росії. Та навіть в такому випадку Порошенку та вітчизняному дипломатичному корпусу слід продовжувати розмови про миротворців. Їх заяви про необхідність введення контингенту ООН на Донбас не тільки дратують агресора, але і показує всьому світу наші наміри вирішити конфлікт якомога менш кривавим шляхом.

Фото: 4esno.com.ua