Село Кривохижинці Мурованокуриловецького району на межі зникнення, повідомляє Vlasno.info. У ньому наразі проживає 68 людей. Більшість — пенсіонери.

До села веде розбита бруківка, тому їдемо ґрунтовою дорогою, яка йде паралельно головній. У самому селі обабіч дороги чимало покинутих будинків. Деякі уже поросли хащами і подвір'я майже не видно. В інших — подвір'я чисте, але двері будинку та усіх господарських приміщень на замку. На подвір'ях не помітно ні людей, ні тварин. Видно, що такі помешкання покинуті відносно недавно.

Неподалік центру села — автобусна зупинка, яка могла б слугувати його символом: скривлена та завалена всередину.

Донизу від дороги крутим спуском стелиться долина, внизу якої покинутий монастир, а за ним — річка Жван. На другому березі видніються хати. Та місцевий мешканець Петро розповідає, що у теж них ніхто не живе. 

— Там давно нікого немає. Та й у центрі не надто багато жилих хат. Залишились самі пенсіонери, — каже чоловік. — Є один магазин. Жителі тримають корів, здають молоко.

Внизу долини — залишки колись жилої вулиці, на якій залишилось кілька порожніх хат.

Сама ж вулиця заросла хащами. Про колишню "цивілізацію" нагадають хіба стовпи лінії електропередач.

Директор підприємства "Мрія", яке орендує у селі землю, Володимир Панчук розповідає, що Кривохижинці колись були великим населеним пунктом. Зараз село відноситься до Долинянської сільської ради.

— Село тягнеться вздовж річки Жван від села Михайловці до Курашівців. За радянських часів тут жило більше тисячі людей. Було три магазини, клуб, пошта, будинок побуту з ательє, бібліотека. Клуб побудували на 400 місць, — розповідає чоловік.

Кривохижинцям уже виповнилось 365 років. Засноване село у середині ХVII століття. Однак, як свідчать деякі джерела, в цих краях археологи знайшли древній кременеобробний комплекс, що свідчить про наявність тут поселення ще у давні часи.

— До святкування трьохсот п'ятдесятилітнього ювілею клуб трохи відремонтували, — пригадує фермер. — Крім того, у селі був медпункт, родильне відділення, в якому ще я народився. А зараз до села раз на тиждень приїжджає фельдшер та медсестра.

За словами Володимира Вікторовича, село вимирає з тієї ж причини, що й інші: молодь виїжджає, пенсіонери помирають. Однак, суттєво на цей процес впливає і той факт, що до села уже 20 років не ходить жоден автобус.

— Регулярного автобусного сполучення немає. Приватним перевізникам це невигідно. Тому люди добираються до траси, а вже потім на попутках кому куди треба. До села Долиняни — три кілометри, тому сюди можна дійти пішки. До іншого села Снітків — п'ять кілометрів. Сюди люди теж ходять пішки або хто чим може добирається. Якщо нічого не зміниться, то село і десяти років не протягне.

Фото Тамари Тисячної