На Вінниччині існують давні традиції святкування Святвечора та Різдва. В ці дні завжди панували особлива атмосфера та урочистий настрій. Підготовка до свят велась дуже ретельно. Тому важливими були усі дрібниці. Вірніше, дрібниць у проведенні ритуалу свята не було.

– Грав роль навіть посуд, в якому подавались страви, – розповідає завідувач навчально-наукової лабораторії з етнології Поділля Вінницького державного педагогічного університету Тетяна Пірус. –Кожна господиня мала свої секрети. Вона заздалегідь дбала про гарний посуд і ложки, які повинні бути дерев'яними. Це традиція. Відомо, що ложками користувались протягом року, потім викидали. Дерево діяло як адсорбент, робило їжу здоровішою. Гарні властивості мали вироби з білої верби, з груші були важкими, з яблуні – червоними, а з липи ложка така жовта, аж сяє.

Знаменитим дослідником подільських традицій був Степан Килимник, який жив у селі Якушинці Вінницького району, а помер у Канаді. 5 січня виповнилось 125 років з його Дня народження. Він стверджував, що на Святвечір можна готувати й більше 12-ти страв, до 17. Мовляв, на те вона й Багата кутя.

– Кутю варять, коли поминають померлих. Тому й залишають на столі кілька ложок, для душ померлих. Традиційну подільську кутю роблять з пшениці, маку та меду з узваром. У Могилів-Подільському районі ще родзинки додають,бо там вирощують виноград. Мед розводять узваром із сушні. Причому, сухі фрукти мають бути з того краю, де ми живемо, - продовжує Тетяна Петрівна. – Ніякого цукру у куті не повинно бути. Згадую випадок на ринку, коли жіночка похилого віку хотіла купити трохи меду. Півлітра для неї було забагато і задорого. Продавець запитав, нащо їй так мало, дізнався, що для куті, зауважив, що краще цукор взяти. А жіночка на це: "Ой, ні. Як посиплю цукром, то душечки не прийдуть кутю їсти".

Крім того, мед – продукт Божої мухи – бджоли. Це особлива самостійна страва, яка має велику кількість корисних властивостей.

– Мед є сильним консервантом, тому кутю з таким медом зберігали аж до Теплого Олекси, коли бджоли з вулика вилітають. Саме тоді бджолам давали скоштувати куті, – наголошує Тетяна Пірус. – Також існував обряд лякати дерева. Завдяки цьому плодові дерева могли давати небувалий урожай. Про такий випадок розповідали мешканці Чернівецького району Вінниччини. До дерева підходили з сокирою, легенько стукали обухом по стовбуру і казали, що зрубають, якщо не буде родити.

Звісно, усі різдвяні ритуали стосуються швидше селянського побуту, коли є двір, сад, город, худоба. Наприклад, ритуал підкидання куті до стелі. Скільки зернин впаде, стільки бджолиних роїв буде. Якщо зерна падали на неодружених, значить, цього року вони женяться чи вийдуть заміж.

– Але й у місті можна дотримуватися елементарних обрядів. Старше покоління має навчати молодше нашим традиціям, підготовку і проведення свята. Колядувати слід ввечері або вночі, коли є зорі на небі. Іноді господарі не лягали спати у Святвечір, бо чекали на Коляду Всі мають знати роль батька, роль дітей. Саме господар має терти мак. Це символізує добробут родини. Також важливо дотримуватись обряду у колядуванні. Зараз чомусь колядують усі: дівчата, хлопці, старі, молоді. А за традицією колядувати мають право тільки хлопці, щедрувати – дівчата, а на Маланки козу водять вже змішані гурти, – підкреслює етнограф. – Посівати ж мають тільки маленькі хлопчики. Зараз чомусь не дотримуються цих ритуалів, тим самим збіднюють різдвяні обряди.

Важливим атрибутом різдвяних свят є дідух, сплетений із колосків пшениці. В деяких селах Вінниччини спеціально його не плели, а на покутю, де мали стояти дідух, кутя та узвар, стелили трохи сіна.

– На Вінниччині дідух частіше називали обжинковою квіткою, або просто квіткою, – зауважує Тетяна Пірус. – Плели його влітку, після збору урожаю зерна, і зберігали до Різдва.