Завдяки досліднику вінницької історії Олександрові Федоришену, кореспонденту Vlasno.infо трапився до рук цікавий документ.
Це нарис «Карнавал», який опублікований під псевдонімом «Фланеръ». Вийшов друком в січні 1915 року в щоденній газеті міста «Юго-Западный край». Стосується він події, яка проводилась Водохреща, 19 січня.

– На заключне свято новорічного циклу Вінницький Комітет по виготовленню необхідних речей для вояків діючої армії влаштував одноденний кухликовий збір для покращення їх фінансового стану. Нагадаю шановним читачам, що початок 1915 року – це розпал Першої світової війни, яка звичайно ж, стосувалась нашого міста, як тимчасового губернського центру Поділля (Кам'янець-Подільський вважався занадто небезпечним, близьким до фронтової смуги містом). Ще вдосвіта розпочався густий мокрий сніг, але він не міг зупинити благодійну акцію. – розповідає Олександр Федоришен, голова ГО «Спільнота «Історії Внниці».

Нижче подаємо текст нарису.

«Це був чудовий момент. І зробити його чудовим могли тільки жерці мистецтва. Трудівники сцени від усього серця допомогли іншим трудівникам: борцям за великий ідеал, за святу свободу, за Батьківщину! «Жертвуйте воякам!» – переконливо говорив «Дідусь Мороз», сидячи на маленьких саночках, що були запряжені парою поні. «Не шкодуйте солдатикам» – повторював він, знімаючи з ялинки прапорці і чіпляв їх на тих, хто кидав свої внески в підставлений кухлик. «До дідуся!!! До дідуся!!!» – закликав він. І гроші сипались, а кухлик наповнювався...
Ось верхи на коні «боярин»... високий, статний і посміхається. Він теж приймає пожертви, усвідомлюючи велич свого статусу. Йому в кухлик кидають, відчуваючи «неприступність його гідності».
Снують між публікою «Снігуронька» з «Бояринею» і «Бояришнями». Проїздять серйозні «герольди».. Проходить маленький, гарненький «солдатик».. Йдуть скоморохи, «Петрушка»... А публіка дає, дає..
Ззаду з'являється «чоловік», який ліниво підганяє своїх волів. «Гей! Цоб! Цоб-е!» – кричить він, не випускаючи з рота люльку. На возі – його хазяйка, а ще «жінка».
«Гроші-гроші давайте, люди добрі!», – кричить хазяйка – «гроші не жалійте воякам»!
«Чого ти злізаєш?» – говорить їй чоловік, бачачи, що вона злазить з возу.
«Нема мені коли: треба гроші збирати» – відповідає вона йому і змішується з натовпом.
Хода повільно рухається по Миколаївському проспекту, доходить до його кінця, йде назад. Кухлики стають важчими, кухлики наповнюються. Ось яким, достойним наслідування прикладом артисти міського театру прийшли на допомогу нашим братам, що страждають!
Русь! Дорога Батьківщино!
Ти в біді посміхаєшся!
Ти в горі сяєш!»

– Безперечно, це дійство влаштували служителі Мельпомени, актори нашого міського театру. Які ж були здивовані працівники Державного банку м. Вінниці, коли почали рахувати прибуток від такого благодійного кухликового збору. Близько 1100 рублів за один день!!! Для осягнення суми приведу приклад: фунт (453гр.) яловичини коштував 50 коп., курку ж можна було придбати за один рубль. Цікава ж арифметика виходить. Якими ж філантропами були тодішні жителі міста, що змогли пожертвувати для вояцтва цілих 1100 курок! – коментує нарис Сашко.

А Український інститут національної пам'яті поширює скан-варіант розписки Штабу окремого куреня Січових Стрільців вільного козацтва, підписаний сотником та отаманом:

– "Пожертвовані селянами другій сотні міста Нового-Буга 38 хлібів, 12 кусків сала, 1 карбованців і 60 копійок. Гроші отримав, за що щиро дякую селянам" – зазначено у розписці, датованій 21 січням 1919 року .

І справді, вінничанам ХХІ варто переймати моральні принципи та інтерактивні способи благодійництва своїх предків та впроваджувати їх у практику.