У 1648 році на українських землях спалахнуло повстання під проводом Богдана Хмельницького. «Небеса для євреїв, рай для шляхти, пекло для кріпаків»: таким було тогочасне становище Речі Посполитої. Вогонь народного гніву вже давно накипав в українських селах та містечках. Вирішальною іскрою, що запалила цей вогонь став хлопець, якого, за легендами, знайшли в хмелі, і назвали Богдан. Повстання знаменне тим, що проти найзаможніших магнатів Європи повстав найнепокірніший народ. А саме дев'ятого лютого Хмельницького обрано Гетьманом Української держави.

348 років тому сталися перші офіційні спроби сепаратизму. У 1667 році, після закінчення війни під проводом Хмельницького, укладений Андрусівський договір (в селі Андрусів Смоленської області) між Московією та Річчю Посполитою. Згідно цього договору Україна була поділена навпіл, лінія проходила по Дніпру. Лівий берег опинявся під впливом Московської держави, а Правобережна Україна підпорядковувалася Варшаві. Запорізька Січ перебувала під впливом обох держав. Цікаво та актуально те, що українська сторона участі у переговорах не брала. Договір, якого історики назвали "сепаратним", мав діяти протягом 13,5 років. Він порушував домовленості Переяславської Угоди та Березневих статей. Народ повстав, очолив повстанців Петро Дорошенко.

А 92 роки тому, 9 лютого 1923 року, у Лук'янівській в'язниці Києва повстали холодноярці.
В камері №1 утримувалися чотирнадцять козаків та отаманів. Вони були засуджені до страти. О 8 годині 30 хвилин, коли роздавали вранішній окріп, повстанці заволоділи револьвером охоронця, проникнули з камери до коридору, а звідти — до канцелярії в'язниці. Там захопили зброю. Українські повстанці спробували щастя в бою. Керувалися нетлінним гаслом "Воля України або смерть!". Чотири години серед Києва йшов запеклий бій за волю. Він став останнім для багатьох українських героїв. Загинуло 38 осіб. Коли у кулеметах залишалось по одному набою, протистояти не було сенсу, хлопці стали один проти одного, приставили зброю до серця свого товариша, що стояв навпроти та вистрілили.

Ось як описує ці події у своєму романі Юрій Горліс-Горський "Холодний Яр". "Розцілувавшись із тими, що залишилися, та між собою — станули посеред коридору парами, один проти одного. Похмурий проти Загороднього, біля них — два найстарші отамани Холодного яру, за ними останні. Кожний держав однією рукою свою рушницю за спуск — другою направляв сам дуло товаришевої рушниці собі в серце.

— Ну — готово? — радів чогось Похмурий, — Увага! Живе Україна! Раз! Два! Три! Рівненька сальва — і шістнадцять трупів впало на підлогу".

А 1942 року у Києві гітлерівці заарештували Олену Телігу за участь в Організації Українських Націоналістів. Напередодні друзі її попереджували, аби була обачніша, бо гестапо готує засідку. Та вона знала, на що йде: "Ще раз із Києва на еміграцію не поїду! Не можу". Посадили письменницю у київське гестапо, в камеру № 34. На сірому мурі залишила свій автограф: тризуб і напис — "Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга". Розсріляно письменницю та ОУН-івку 22 лютого у Бабиному Яру в Києві.