День Перемоги є одним із провідних свят для українців. Хоча в CРCР воно більше 20 років після закінчення Другої світової війни не відзначалось, повідомляє Vlasno.info.

День Перемоги, як і Жовтнева революція, залишаються головними радянськими міфами, які досі відображуються у свідомості українців. Це були потужні фактори формування радянської людини, яка повинна була замінити всі національності СРСР. Не дивно, що й досі це свято достатньо популярне в країнах колишнього Союзу. Кремль дуже активно використовує його міфи для своїх геополітичних амбіцій. Втім, є ряд цікавих особливостей святкування Дня Перемоги, про які мало хто знає.

День капітуляції Німеччини, до якого свято й прив'язане, насправді не 9 травня. Хронологічна плутанина виникла відразу ж, ще в 1945 році, через те, що угоду про капітуляцію військ Німеччини було підписано, ще 7 травня у Реймсі з представниками німецького вищого командування. За радянських часів історики і навіть маршали СРСР любили говорити про те, що підписання документа відбулося тільки за участю представників західних союзників, що насправді є неправдою. Тоді від СРСР угоду підписав генерал-майор артилерії Іван Суслопаров.

Важливо також, що більшість частин Вермахту припинили вогонь згідно Акту про капітуляцію відразу ж — в тому числі і проти СРСР. Однак Сталіну і радянським маршалам необхідна була яскрава «картинка» — ось тоді і відбулося урочисте підписання акту пізно увечері 8 травня — після того, як практично на всьому радянсько-німецькому фронті бої не велися вже цілу добу. Втім, за московським часом тоді вже настало 9 травня. Таким чином виникла дата Дня Перемоги. Фактично, перший акт був дієвим і реальним, другий — "декоративним", проте саме він і став історичним. Хоча повторював слово в слово те, що було підписано днем ​​раніше.

Вперше 9 травня святкували в 1965-му році, через двадцять років після закінчення війни. Парад Перемоги у 1945-му відзначили 24 червня. За розповсюдженим міфом, на ньому несли прапор перемоги, який підняли над Рейхстагом Нестеров, Єгоров та Кантарія. Проте насправді це було не так, адже вони погано марширували на репетиції параду. На війні їм було не до стройової підготовки. У того ж Нестерова у 22 роки було п'ять поранень, ноги пошкоджені. Тому Жуков вирішив відмінити цю частину урочистостей. До 1948 року День Перемоги був неробочим днем, проте Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 грудня 1947 року вихідний був скасований: замість Дня Перемоги неробочим зробили Новий рік.

Саме свято офіційно не відзначалось. В перші роки ще звучали залпи артилерійських гармат в містах-героях, а також Львові та Калінінграді. Були різні привітання в газетах та присвячені Перемозі спортивні змагання, проте все одно 9 травня залишалось робочим днем. Неофіційно його намагались святкувати 8-го. Зокрема, у 1949-му році поміж інших міст і місцевостей Радянського Союзу тоді особливо відзначилася Вінниця та Вінницька область, де 9 травня 1949 року був проведений фізкультурний парад. У ньому взяли участь 25 тисяч осіб, подібні паради пройшли по всій Вінницькій області. З початку 1960-х років в газетах почали з'являтись пропагандистські заголовки, і 9 травня стало символом боротьби проти буржуазного імперіалізму.

Справжню причину чому 9 травня до 1965 року не святкувався, криється в радянській каральній системі та через величезну кількість інвалідів серед ветеранів війни. До 1965-го всі працювали на перемогу комунізму в колгоспах і на заводах. Не було ніяких медалей і почесних знаків на честь річниці Перемоги, не було об'єднань фронтовиків. Навпаки, відразу після 1945 року починаються арешти та перевірки. Виселення за межі великих міст ветеранів-інвалідів та заборона повертатись.

Також у радянської влади був страх перед реальними ветеранами. Після війни ще залишались фронтовики, яким було по 30-40 років, які пам'ятали спільний парад в Польщі з нацистськими військами в 1939-му, лінії «Вотан», форсуванні Дніпра, жорстокі бої під Ржевом, Волховом і Сталінградом. Вони пройшли крізь вогонь, і їхній дух зломити було вже не просто. Серед цих людей було чимало контужених і сильно покалічених. А за 20 років більшість цих ветеранів померли, а залишилися лише інтенданти, "тилові щурі" та ветерани НКВД-МГБ і СМЕРШу. А також 18-річні хлопці, що спробували війну тільки наприкінці 1944 і 1945 років. Ось тоді і було прийнято рішення святкувати 9 травня.


З приходом до влади у 1964 році далекого від сталінських геополітичних проектів Леоніда Брежнєва 9 травня стало новим святом. Тоді ж почали масово видаватися мемуари радянських генералів і маршалів. Трохи пізніше почалося спорудження парків Слави з монументальними скульптурами, вічними вогнями і практикою відповідних традицій. Наприклад, київський Парк Слави був зведений лише на початку 1980-х років. Так що «одвічним травневим традиціям» у нас від сили 35 років.

Паради на День Перемоги були рідкісні. В СРСР військові паради, якщо не брати Парад Перемоги 1945-го, проводилися всього чотири рази: в 1965, 1975, 1985, 1990-му роках. В Україні перший парад пройшов в 1995 році. І то — виключно з огляду на 50-річний ювілей дати.

З 2014-го в Україні відзначають День пам'яті та примирення.

До речі Інститут національної пам'яті України пропонує перенести вихідний день з 9-го травня на на 8-ме.

Нагадуємо: Перемога по-Вінницьки: фронтові пісні, заплакані ветерани та жодних сутичок. 

Читайте також: Першотравень. Історія свята.

Фото: ww2.memory.gov.ua, rbc.ua