Вчора ми розповіли вам історію про мешканця Бара Вінницької області, авантюриста та шукача пригод Моріца Беньовського. Сьогодні Vlasno.info продовжує розповідь про його пригоди. А саме – як Моріцу вдалося стати королем Мадагаскару.

Отже, команда Беньовського висадилась у 1774 році на мадагаскарському узбережжі. Досить швидко Моріцу вдалося переконати тубільських вождів, що він є нащадком однієї з місцевих королев. Що він чудесним чином воскрес і прибув на острів «царювати й правити» своїми «одноплемінниками». Мабуть, розповідь колишнього гусарського офіцера була настільки переконливою, що старійшин не засумнівались навіть щодо очевидних расових відмінностей Моріца Беньовського від жителя Мадагаскару. Беньовський був обраний верховним правителем, а французи почали закладку міста Луїсбург, як майбутньої столиці французького володіння на Мадагаскарі. Одночасно Беньовський почав формування власних збройних сил з числа представників тубільських племен.

Однак, тропічні хвороби серйозно скоротили чисельність прибулих з Беньовським європейців. До того ж, в Париж пішли доноси із інших французьких колоній, які заздрили несподіваному успіху Беньовського. Його звинувачували у надмірній амбітності, адже він іменував себе королем Мадагаскару, а не просто губернатором французької колонії. Така поведінка французів не влаштувала, і вони припинили фінансування нової колонії та її керівника. Беньовський був змушений повернутися в Париж, де, однак, був зустрінутий з почестями, отримав титул графа і військове звання бригадного генерала.

Під час війни (між Францією, Австро-Угорщиною, Німеччиною) за Баварську спадщину у 1777 році Беньовський повернувся до Австро-Угорщини. Він помирився з імператором, і активно проявив себе в битвах. Він також пропонував австро-угорському імператору колонізувати Мадагаскар, але не знайшов розуміння.

У 1779 році Беньовський знову повернувся до Франції, де познайомився із Бенджаміном Франкліном і вирішив виступити на стороні американських борців за незалежність. До Бенджаміна Франкліна він перейнявся особистою симпатією, в тому числі і на ґрунті спільного інтересу до шахів (Беньовський був завзятим шахістом). В планах Беньовського було формування «американського легіону» з числа набраних в Європі добровольців - поляків, австрійців, угорців, французів. Він мав намір доставити їх на північноамериканське узбережжі для участі в національно-визвольній боротьбі проти англійського панування.
Зрештою, колишній мадагаскарський король-губернатор навіть зібрав три сотні австрійських і польських гусарів, готових битися за американську незалежність. Але судно з добровольцями розбили англійці в Портсмуті. Втім, сам Беньовський в Сполучені Штати все ж пробрався, де встановив контакти з американськими борцями незалежність.


Йому вдалося побувати в Америці, потім знову повернутися до Європи. Проголосивши себе імператором Мадагаскару, Беньовський вирішив заручитися підтримкою нових американських друзів і зробити повторну спробу завоювання влади на острові. Американські спонсори Беньовського, в свою чергу, переслідували дещо інші цілі – вони прагнули до комерційного освоєння Мадагаскару і припускали поступово відбити острів у французів.

У жовтні 1785 року Беньовський на американському судні вийшов в море і через певний час добрався до Мадагаскару. Там заснував місто Мауріція (або Маурітані), названий, як слід було очікувати, на честь власне самопроголошеного короля. Сстворив загін з тубільців, доручивши йому вигнати французьку колоніальну владу з острова. 23 травня 1786 року в бою з французьким каральним загоном Моріц Беньовський загинув. За іронією, він виявився єдиним з числа своїх однодумців, загиблим в цьому бою, причому на самому початку бою. Так, в сорокарічному віці, завершилося життя цієї дивовижної людини. Життя якого більш схоже на пригодницький роман.

Слід зазначити, що дивом вдалося врятуватися соратнику Моріца Івану Устюжанінову. Він з самого початку мандрів супроводжував Беньовського, вважався «наслідним принцом» мадагаскарського престолу. А після поразки повстання був заарештований французькою владою, висланий до Росії, де попросився на Камчатку, але був засланий до Іркутська. В одному з сибірських міст неподалік Іркутська Устюжанінову пощастило дожити до глибокої старості. Вже в похилому віці він передав зошит зі своїми спогадами про мандри засланцеві декабристу Олександру Луцькому. Через нащадків Луцького і дійшли до більш
пізнього часу деякі подробиці авантюрної подорожі Беньовського і його соратників - від Камчатки до Мадагаскару.

Нагадуємо: 21 перлина Вінниччини - Кармелітський монастир, м.Бар

Фото:denvistorii.ua, Subscribe.Ru, meltingtheice.wordpress.com,3varta.com.ua