П'ятого травня 1992 року Кримський парламент зробив ризикований крок у історії півострова: прийняття Акту проголошення незалежності Криму. Вже наступного дня депутати прийняли нову Конституцію та проголосили це документально.

Проте ще у 90-х роках минулого століття на півострові були поширені проукраїнські (власне, національні) та проросійські рухи.

У 1991 році був проведений референдум про автономний статус Криму. 93% населення підтримали ідею автономії.

Керівництво України ще до проголошення незалежності у 1991 році пішло на зустріч кримчанам та проголосило автономію Кримського півострова у складі Української РСР.

Але коли у серпні 1991 року було проголошено незалежність України, думка населення півострова змінилася: більше, ніж половина населення півострова підтримала незалежність України.

Але проросійські сили продовжували наполягати на статусі автомної республіки Крим, і вже п'ятого травня 1992 року Верховна Рада таки прийняла Акт поголошення Криму, а наступного дня прописали це рішення у новій Конституції.

Влада вже незалежної України, нібито, розуміла, що такі закони загрожують територіальній цілісності країни, аж 17 березня відмінила вищезазначений Акт та Констутицію, оскільки вони суперечили основному закону незалежної України та у 1998 році прийняли нову Конституцію Криму, згідно якої півострів був невід'ємною автономною частиною України.

Та чи стали ці уроки історії повчальними для нової української влади (чи нахабної російської) — споглядаємо зараз.