Сьогодні в Україні відзначається День науки. Згідно з Указом Президента (№ 145/97, від 14 лютого 1997 року), ми вітаємо наших науковців у третю суботу травня – це їх професійне свято.

Багато вчених невиправні романтики. Їх часто зовсім не цікавить, скільки часу і сил буде покладено на те чи інше наукове дослідження. Вони готові працювати понаднормово. Їх захоплює сам процес, а відкриття, яке той або інший звичайний учений може зробити, зовсім не зупиняє їх. Навпаки, це стає прекрасним приводом відпочити, усвідомлюючи щось нове, зібратися з силам і приступити до наступних, ще не досліджених кроків.

Сьогодні хочеться згадати нашого земляка жмеринчанина Антона Федоровича Турчановича, який винайшов польову кухню.

Під час війни «на сопках Маньчжурії» вперше в бойових умовах була випробувана похідна кухня конструкції нашого земляка підполконика Турчановича. Цю кухню називали по-різному: похідна кухня, польова кухня, а сам винахідник назвав її «універсальна переносна піч».

Перша світова війна. Російські солдати біля військово-польової кухні У 1908 році патентне відомство Російської імперії видало «Патент на привілей 12256» підполковнику Антону Турчановичу, жителю містечка Жмеринка Вінницького повіту Подільської губернії.

Відповідно до практики патентної справи того часу, документ свідчив, що «військово-похідна кухня-самовар», або «універсальна переносна піч», описаний Турчановичу в «проханні на винахід» від 8 березня 1904 року, є винаходом і не має аналогів.

За свідченням командира 11-го Східно-Сибірського стрілецького полку, кухня Турчановича, маючи дуже просту конструкцію і малу вагу, дозволяє приготувати всього за чотири години борщ, кашу і чай на роту солдатів (на 250 осіб - за штатним розкладом стрілецької роти воєнного часу) .

Цей винахід одразу помітили англійські, французькі, німецькі, австрійські та інші військові агенти (аташе), прикомандировані до польової російської армії в Маньчжурії, - усього 27 представників різних країн. У англійців російські військові запозичили колір хакі для польової військової форми, а у росіян іноземці - польову похідну кухню українця Турчановича. І вже перед Першою світовою війною практично всі армії світу обзавелися зручними похідними польовими кухнями.

Наші сучасники підрахували, що під час Першої світової війни було близько 20 військових спеціальностей, під час Другої світової війни їх стало вже близько 160, а сьогодні військових спеціальностей до чотирьох сотень. І серед них з'явилася після Російсько-японської війни спеціальність військового кухаря, адже з легкої руки Турчановича польові кухні на колесах впроваджені в усіх арміях світу.

Спочатку польові кухні були на кінній тязі і являли собою металеву пічку і казан з кришкою на двоколці да передок із запасом борошна, круп та хліба. Висока труба весело диміла на стоянці і під час походу, в топці печі горіли дрова ...

Сучасні польові кухні, офіційно зараховувані до засобів приготування та транспортування гарячої їжі для особового складу військ у польових умовах, можуть монтуватися на двоколісному причепі, на автомобілі, на гусеничному тягачі . Вони можуть мати один, два, три або чотири харчоварочних котла, їжу в них готують як під час руху, так і на стоянках. А є похідні польові кухні-термоси переносні, є кухні в'ючні, що перевозяться на в'ючному сідлі, в тих і інших їжу готують тільки на стоянках.

Біографічна довідка

Походив Антон Турчанович із родини збіднілих дворян. Народився у Козелецькому повіті, Чернігівської губернії 17 січня 1954 року.

18 листопада 1875 року — почав військову службу рядовим російської армії (прослужив у ній 40 років).

1878 — під час російсько-турецької війни отримав перший офіцерський чин (прапорщика) та направлення у Київське піхотне училище.

За мужність, виявлену в складі корпусу генерала М. Скобелєва під Плевною, був нагороджений солдатським Георгіївським хрестом 4-го ступеню.

Учасник китайської та японської кампаній.

З лютого 1898 року — підполковник, а з лютого 1910-го — полковник.

1910 — призначений Літинським повітовим військовим начальником.

1913 — призначений Вінницьким повітовим військовим начальником.

1915 — вийшов у відставку в ранзі полковника.

За роки служби нагороджений орденами Св. Володимира 4-го ступеня з бантом, Св. Анни 2-го і 3-го ступенів, Св. Станіслава 2-го і 3-го ступенів.

Останні роки життя провів у сім'ї молодшої доньки у Брацлаві.