Вінничанка Ванда Бескоровайна у часи Другої світової війни була підпільницею, в одній групі з легендарною Лялею Ратушною. Три року тому Ванда Іванівна, якій нещодавно виповнилося 94 роки, переїхала до доньки у Київ. А до цього часу все її життя було пов'язане з Вінницею.

– Коли почалася війна, я перейшла на 2-й курс Вінницького медінституту, - згадує Ванда Бескоровайна. - Евакуюватися мені, батькам і двом братам не вдалося. У першу чергу в ешелонах на Схід відправляли працівників заводів та демонтоване обладнання. Прийшлося якось жити в умовах окупації. Працювала спочатку касиром у фотоательє, потім медсестрою у пологовому. Ляля Ратушна була моєю подругою, запропонувала приймати участь у підпільній роботі, я й погодилася. Батьки знали про цю небезпечну справу, але сприяли мені.

За словами Бескоровайної, містом ходили чутки про будівництво німцями поблизу Вінниці якогось дуже таємного об'єкту. Як стало відомо вже набагато пізніше, мова йшла про ставку Гітлера «Вервольф». Через це у Вінниці значно посилили режим окупаційної влади, жити у Вінниці тоді було вкрай важко і небезпечно. За будь-яку, навіть мілку провину, могло чекати суворе покарання від німців. За підпільну роботу і зв'зок з партизанами – тортури у гестапо та розстріл.

Комендатська година та періодичні облави наводили жах на містян. Незважаючи на це, Ванда активно включилася у підпільну роботу.

– Я діставала медикаменти, приносила Лялі, а вона передавала партизанам, - говорить Ванда Іванівна. – У підвалі нашого будинку по вулиці Володарського ми ловили на своєму радіоприймачу повідомлення «Совінформбюро», набирали тексти листівок на друкарській машинці і розповсюджували їх. Коли наші війська наближалися до Вінниці, ми дивилися на протилежний бік Південого Бугу. Саме зі Старого міста просувалася до Вінниці лінія фронту і було чути постріли гармат. А Ляля була дуже сміливою і вийшла на вулицю тоді, коли в центрі міста вже точилися жорстокі бої. На жаль, вона загинула від «шальної» кулі саме на вулиці, зустрічаючи визвольні війська.

Підпільниця врятувала свою шкільну подругу Рахіль Тенцер, якій вдалося втекти зі стадіону, куди німці сгоняли євреїв начебто для переселення в інші місця. Насправді ж — для ліквідації. Рахіль прибігла до Ванди, і та сховала її у підвалі. А тоді це було смертельною небезпекою для усієї родини. Рахіль ховалася там декілька днів. Після підозрілих опитувань поліцейських патрулів Ванда знайшла можливість переправити її своїми «каналами» у безпечне місце в Жмеринці. Рахіль вижила під час війни.

Ванда Іванівнає ветераном війни і праці, нагороджена двома орденами «Вітчизняної війни» та орденом України «За мужність», медаллю «За відвагу» та іншими. Після війнитривалий час працювала дитячим лікарем. Пішла на пенсію у 1998 році, маючи більше 50 років робочого стажу. Має двох дочок, онуків та правнуків.

Фото: Володимир Ковилін